Революція 1905-1907 років довела, що аграрне питання вже стало не тільки економічним, але й політичним. Його невирішеність поглиблювала напругу в суспільстві, породжувала політичну нестабільність в Російській імперії. Не дивлячись на модернізаційні реформи друг. пол. XIX ст. суспільство імперії все ще залишалося доволі архаїчним.
Продовжували існувати поміщицьке землеволодіння та селянська община. На початку XX ст. поміщицьке землеволодіння ще більше занепадає, а община вже була нездатна забезпечувати ефективне господарювання та належним чим контролювати селянські настрої. Саме тому ще в ході революції прем’єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора [1, с. 300 – 301].
Столипін Петро Аркадійович (14(02).05.1862—18(05).09.1911) – російський державний і політичний діяч. Походив з сім’ї дворян. У 1881 – 1885 роках навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Після закінчення університету Столипін працює чиновником в різних державних інституціях. Робить стрімку кар’єру. У 1902 році Столипіна призначають губернатором Гродненської губернії. А вже з 1903 рок Столипін переведений на посаду губернатора Саратовської губернії. У квітні 1906 року призначений міністром внутрішніх справ, а з липня 1906 року — одночасно головою Ради міністрів Російської імперії.
За його участі розроблений і прийнятий 1 вересня (19 серпня) 1906 указ імператора Миколи II про військово-польові суди. Зусиллями уряду Столипіна 16 (3) червня 1907 року відбувся розпуск 2-ї Державної думи Російської імперії та було змінене виборче законодавство, що здобуло назву “третьочервневий переворот 1907”. Проводив рефорську політику, відомий передусім аграрною реформою.
Проте реформи Столипіна, викликали опір різних верств населення, що призвело до зниження політичного впливу Столипіна та вчинення 11-ти замахів на його життя. 14 (1) вересня 1911 у Києві анархіст Дмитро Богров смертельно поранив Столипіна, який за кілька днів помер та був похований на території Києво-Печерської лаври [2].
Аграрна реформа Столипіна розпочалася з указу 22 (9) листопада 1906 року “Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування”, основним законодавчим актом став закон від 27 (14) червня 1910 року, згідно з яким кожний селянин набував права закріпити свій земельний наділ у приватну власність і поселитися на хутір або відруб (об’єднання всіх ділянок землі в один масив). Порядок проведення землевпорядкувальних робіт, пов’язаних із запровадженням реформи, визначався законом 11 червня (29 травня) 1911 року.
Законодавство надавало селянам право на вихід із общини і стати вільними фермерами або мігрувати в малозаселені райони імперії, передусім до Сибіру та Далекого Сходу. Реалізовуючи право вільного виходу з общини, селяни отримували земельні наділи без викупної плати. Між селянами розподілялися вільні землі, всі бажаючі могли викупити земельні ділянки у поміщиків за допомогою позик, що видавалися Селянським банком. Селяни, одержавши землю, не мали права продати її особі іншого стану, а також сконцентровувати у своїх руках більше 6-ти земельних наділів (середній розмір земельної ділянки дорівнював приблизно 15,4 —16,5 га) [3].
В Україні найбільше заяв про вихід із общини подавали середняки та бідняки. Заможним селянам (так званим куркулям) виходити з общини було невигідно. Через строкатість поземельно-общинної та подвірної форми землекористування в України (на Правобережжі общини володіли 3,5 %, на Лівобережжі – 51,6 %) результати реформи виявилися різними. Впродовж 1907 – 1916 рр. в Україні було створено 981 697 хуторів та відрубів, що складало 14,4 % всіх типів господарств (в Російській імперії показник становив лише 10 %).
Крім часткової зміни типів господарювання в Україні, результатом столипінської реформи стало масове переселення українських селян до Сибіру. Так, із загальної маси переселенців, що складала 3,3 млн. селян – майже третина 1,2 млн. були українцями.
З 1910 до 1913 рр. посівні площі в український губерніях імперії зросли майже на 1,1 млн. га, а напередодні Першої світової війни тут було зібрано рекордний урожай зернових – 1,2 млрд. пудів (пуд приблизно дорівнює 16,4 кг). Але разом із тим значна кількість селянських господарств залишалася малоземельними, середній наділ яких коливався в межах 2,2 га. Такий стан речей закладав базу нових конфліктів [4, c. 225 – 226].
Якщо говорити про ставлення до реформи серед науковців, то вони дуже неоднозначні. Загалом, сучасних дослідників аграрної реформи П.Столипіна умовно можна поділити на три групи: прихильники реформаторської діяльності, її критики та науковці, що дотримуються поміркованої позиції в оцінці столипінських перетворень. Для сучасної української історіографії характерні твердження про значні успіхи реформи в українських губерніях, що пояснюється меншою поширеністю общини на українських землях та особливостями менталітету українського селянства, зокрема більшим індивідуалізмом та особливим ставленням до праці [5].
Література:
- Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академвидав», 2002. – 656 с. (Альма-матер). 300-302
- Волковинський В.М., Хоптяр Ю.А. Столипін Петро Аркадійович[Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Stolypin_P (останній перегляд: 23.12.2018).
- Волковинський В.М., Хоптяр Ю.А. Столипінська аграрна реформа [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Stolypinska_reforma (останній перегляд: 23.12.2018).
- Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. – Вид. 2-ге, випр. Та доп. – Х.: Вд «ШКОЛА», 2008. – 608 с., [18] арк. іл. 224-226
- Крайсвітня Ю.В. Столипінська аграрна реформа в новітній українсько-російській історіографії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/18_EN_2009/Pravo/48868.doc.htm (останній перегляд: 23.12.2018).