Назва та походження. Історичній науці не відома самоназва сарматів. Греки та римляни називали сарматами або сірматами кочові племена, які запанували в українських степах у III ст. до н.е.
На думку лінгвістів, слово «сармат» походить від давньоіранського слова «саоромант», що означає – «підперезаний мечем».
Античний історик Геродот свідчить, що пращури сарматів проживали на схід від скіфських племен за річною Танаїс (Дон). Також, Геродот наводить легенду про походження сарматів – нібито сармати – це нащадки скіфів та амазонок, і головна різниця між племенами була в тому, що сарматам не вдалося добре вивчити мову своїх батьків, «тому савромати розмовляють скіфською мовою, яка здавна є зіпсованою». Звісно, що це лише поетична легенда, але і ця легенда містить раціональне знання – очевидно, що сармати були подібними до скіфів групами іраномовних племен, які здавна контактували одне з одним.
Історія. Сарматські племена належали до центральної частини кочового іраномовного світу, які проживали у I тис. до н.е. в степах між Алтаєм та Дунаєм. Більшість істориків сходяться на думці, що батьківщиною сарматів були степи Нижньої Волги та Уралу. В свою чергу, археологи вирізняють три послідовні періоди в житті сарматів:
- Савроматський – VII – IV ст. до н.е.
- Прохорівський або ранньосарматський – III ст. до н.е. – II ст. н.е.
- Аланський або пізньосарматський – II – IV ст. н.е.
Починаючи з IV ст. до н.е. археологи фіксують наполегливе просування сарматських племен у західному напрямку до Азовських степів. У III ст. до н.е., у зв’язку з занепадом скіфських племен та безлюдність чорноморських степів (на думку істориків це було пов’язано з подальшою аридизацією клімату) сармати практично без перешкод заселяють колишні володіння скіфів, нещадно знищуючи залишки скіфської державності на Нижньому Дніпрі. Після підкорення Півдня України, античні автори починають називати місце проживання сарматів та залежних від них народів – Сарматією. Саме під такою назвою і позначалася територія сучасної України на картах пізньоантичного періоду.
Як уже зазначалося, сармати не були одним плем’ям, це умовна назва сукупності іранських племен, до яких можна віднести: роксолани, сіраки, язиги, аорси та алани. Ще давньогрецький вчений Страбон візначав, що сармати складаються з кількох племен. Першими в українські степи прийшли роксолани. Наприкінці I ст. до н.е. роксолани починають експансію в західному напрямку – на римські провінції Мезію (нинішня Болгарія). Слідом за роксоланами, з-за Дону переселяють племена аорсів, які також починають тиск на римські володіння на Дунаю. Паралельно з цим, сармати здійснюють набіги на грецькі поліси Північного Причорномор’я та Боспорське царство.
У II ст. н.е. в українські степи переселяється ще одне сарматське плем’я – алани, які остаточно знищують залишки скіфської державності на Нижньому Дніпрі. Алани, як і попередні сармати, виходять на Дунай і починаю боротьбу проти Римської імперії. Ці події увійшли до історії під назвою Сарматська війна.
Крім експансії в західному напрямку, для сарматів, був характерний і північний напрямок експансії до Середнього Подніпров’я та Подесення. Саме на цих землях проживало праслов’янське населення зарубинецької культури. Археологи знаходили численні сарматські наконечники стріл при розкопках городищ зарубинецької культури. На думку вчених, сармати вплинули на формування слов’ян Середнього Подніпров’я, асимілювавшись в середовищі антських племен.
З I ст. н.е. все помітнішає вплив сарматів на еллінську культуру античних полісів та Боспорське царство. Грецьке населення все більше варваризується сприймаючи сарматську культуру. Сарматські впливи все більше фігурували серед духовної та матеріальної культури грецького населення. В Боспорському царстві навіть правила саматьска династія, правителі якої мали ім’я Савромат.
Проте контакти з грецькою та іншими культурами мали далекоглядні наслідки і для самих сарматів. Ще на думку античного географа Страбона – антична культура завдала більше шкоди ніж добра: «Наш спосіб життя зіпсував цих людей, поширивши серед них такі пороки, як пристрасть до розкоші та плотських утіх, негідні прагнення, задоволення яких робить їх дедалі ненажерливішими».
У III ст. н.е. сармати зазнали поразки від германського племені готів, які прийшли в Північне Причорномор’я з Балтики. Готи знищили головний центр сарматів Танаїс та утворили варварське королівство Гетика. У IV ст. н.е. після приходу гунів в українські степи залишки сарматів мігрують разом з ними в західному напрямку. Східна частина сарматських племен, яка проживала на землях Нижнього Дону, Кубані та Передкавказзя, згодом була включена складу Хазарського каганату. Сарматська держава Аланія проіснувала до початку XII ст. Нащадками сучасних сарматів вважаються осетини, які проживають на території Північного Кавказу.
Суспільство та культура. Сарматське суспільство багато в чому нагадувало скіфське. Проте, через посушливість клімату Північного Причорномор’я, сармати були більш рухливими –повинні були частіше змінювати пасовища. У Страбона містяться опис життя сарматів: «Кибитки номадів зроблені із повсті і поставлені на вози, на яких вони живуть. Навколо кібіток пасеться худоба, м’ясом, сиром, молоком якої вони кормляться. Вони пересуваються за своїми стадами вибираючи місцевості з гарними пасовиськами: взимку в болотах біля Меотиди (так греки називали Азовське море), а влітку на рівнинах».
З цього уривку, видно, що сармати як і скіфи здійснювали сезонні міграції у меридаільному напрямку. Кочовим скотарством займалися переважно заможні родини, які мали численні гурти овець та кінські табуни. Бідне населення жило осіло в Приазов’ї, вирощуючи пшеницю, просо та займаючись осілим скотарством.
Кочові сармати потребували великої кількості продукції сільськогосподарських племен та народів, тому вони були вимушені постійно воювати або торгувати з осілими племенами, щоб отримувати зерно, вина, зброю, ювелірні вироби та предмети розкоші. Внаслідок сарматизації грецької культури в Північному Причорномор’ї, сарматам вдалося взяти під контроль еллінську колонію Танаїс у пониззі Дону та зробити його центром Сарматії.
Розвиток військового мистецтва у сармати пройшов два етапи. На ранньому етапі (III – I ст. до н.е.) сарматське військо складалося переважно з ополчення, яким керувала родова знать. Основою війська була легка кіннота, піхота відігравала допоміжне значення. На другому етапі (I – IV ст. н.е.), після поразки від римських легіонів в Мезії у I ст. до н.е. організація сарматського війська значно змінилася. Тепер головною ударною силою стає важка кавалерія , яку давні греки та римляни називали – катафракії. Вершник та кінь повністю закривалися міцним обладунком – катарактою. Озброєнні довгими списами до 4,5 м та довгими мечам, сарматські катафракії несли страх та смерть всім навколишнім народам. Надалі, під час Великого Переселення Народів, європейські народи запозичили давньоіранську традицію важкої кінноти та тактику кінного бою – атака клином ( який в Давній Україні називали – «свинею»). Сарматські катафракії вплинули на європейську рицарську традицію.
Сарматський одяг дуже нагадував скіфський. Сарматські чоловіки носили грецькі плащі із фібулою на лівому плечі. Довгий жіночий одяг обшивався по подолу та коміру намистом та бісером. Серед жінок поширюється мода на різноманітне намисто з напівкоштовного каміння та скла, а також на амулети.
Сарматське мистецтво дуже нагадувало скіфське. Прикладне мистецтво було своєрідною модифікацією звіриного стилю. Набувають поширення зображень ведмедів та вовків. З часом, втрачається реалістичність зображень, мистецтво все більше схематизується. Для сарматського мистецтва характерним є поліхромний стиль, який набув поширення внаслідок контактів із саками та масагетами Середньої Азії. На схематичний металевих зображеннях звірів з’являються поліхромні вставки із бірюзи, кольорової скляної пасти та сердоліку.
Релігійні уявлення сарматів були типовимя як для індоєвропейських народів. У сарматська релігія мали всі риси політиїзму, але через брак письмових джерел, не відомі назви імен сарматських богів. Провідним був культ бога війни, уособленням якого був меч. Як і всі іранські народи, сармати поклонялися сонцю та вогню. Поширеним був культ коня
Сармати вплинули на формування української культури, мови та антропологічного типу українців. Особливо сильними іранські впливи є у Східній Україні. Саме тут дуже поширені іранські топоніми (Наприклад, Ворскла, Донець, Дон та ін.).
Література:
- Борисенко В. Й. Курс української історії – з найдавніших часів до XX ст. – Вид 2-ге. – Київ: «Либідь», 1998.
- Залізняк Л. Л. Первісна історія України: Навч. Посібник. – К.: Вища шк.., 1999. – 263 с.: іл.
- Орест Субтельний «Україна: Історія». – Київ «Либідь». – 1992.
- Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи, Коментарі. – Вид. 2-ге, випр.. та доп. – Х.: ВД “ШКОЛА», 2008. – 608 с.