Початок Литовської експансії на українські землі

Автор | 2024-04-21

У ХІV ст. на арену європейської політики досить швидко вийшла Литва. Як державне утворення Литва визріла у період з другої половини ХІІІ – початку XIV ст. Нaйxaрaктeрнiшoю рисoю нової держави була двoeтнiчнiсть, бo твoрцiв нoвoї дeржaви вiд сaмoї кoлиски булo двoє – бaлти, мeшкaнцi сучaснoї Литви, тa їxнi сусiди-слoв’яни, житeлi нинiшньoї Бiлoрусi. Хоча за письмовими джерелами Литва відома ще з початку ХІ ст. (зокрема, згадки про неї містяться в анналах німецького містечка Кведлінбурга ще під 1009 р.), балти сильно відставали за своїм соціальним розвитком від слов’ян. Тривалий час вони не мали ні монотеїстичної релігії, ні державної організації. Литовські племена досить довгий період часу платили Русі данину.

У ХІІ ст. литовці поділялися на сім племен:

пруси, жмудь, литва, жемголи, корсь (курони), летголи, ятвяги. Їх політичний устрій і побут мало чим відрізнялись від життя слов’ян періоду докиївської  Русі. Шукати шляхи до об’єднання змусила зовнішня загроза в особі німецьких лицарів. Під прапором поширення християнства лицарі-хрестоносці прагнули підкорити литовців. У 30-50-х рр. ХІІІ ст. на теренах Верхнього та Середнього Понімання (сучасні південно-західна частина Білорусі та південно-східна Литва) було створено державу – Литовське князівство. «Первісна» Литва – це невеличкий район між річками Неріс, Вілія та Німан. Першим збирачем литовських земель був один із племінних вождів – Миндовг (в ХІХ ст. у литовській історичній літературі отримав ім’я Міндаугас). Завдяки успішним дипломатичним і воєнним діям він поступово поширив свій вплив на південний схід і в 1235 р. став князем у м. Новгородок у так званій Чорній Русі (сучасні Гомельщина та частина Могильовської області). Чорна Русь стала основною держави Миндовга.

Часом найбільш швидкого територіального розширення та зростання могутності Литовського князівства стали роки правління Гедиміна (1315-1341). Він князював чверть століття і розширив далеко на південь і схід кордони свої держави.

Гедимін, великий князь

Перший етап литовської експансії на українські землі почався 1321 р. Але з огляду на невеликий обсяг інформації по цьому періоду, можна з певною часткою вірогідності говорити про українські землі, які у цей час приєднав Гедимін до Литви.

Встановлення влади литовських князів у тих чи інших землях далеко не завжди проходило гладко. У Гедиміна були суперники: це і відсторонені від влади представники місцевих династій, і частина боярства, і прості мешканці, які боялися змін і хотіли жити по-старому. Але в цілому розширення Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) проходило порівняно спокійно, бо приєднання земель до цієї держави задовольняло найбільш впливові кола місцевого населення: більшу частину боярства, городян, церкву.

Держава Гедиміна за своєю адміністративною структурою нагадувала свою попередницю – Київську Русь часів перших Рюриковичів. Правитель не ставив за мету жорстку централізацію, більш тісний контроль великий князь здійснював над своїм доменом – землями корінної Литви, а також Чорної Русі та Завілейської Литви.

Багато земель, які визнали владу Гедиміна, зберегли свій порядок правління. Фактично змінилися лише правителі: місця більшості тамтешніх Рюриковичів зайняли, як правило, родичі Гедиміна. Більшість цих правителів, як і дружинники-литовці, прийняли православ’я, що сприяло зближенню з місцевим населенням і швидкій культурній асиміляції.

Князі-намісники сплачували данину великому князеві. Це компенсувалося місцевим жителям захистом від іноземних набігів, забезпеченням стабільності на всій території держави і створювало сприятливі умови для розвитку власного ринку та торговельних зв’язків.

За Гедиміна столицею ВКЛ стало Вільно (Вільнюс). У 1341 р. у битві з хрестоносцями загинув Гедимін. Він залишив 7 синів, між якими було розділено литовські землі. Великим князем став молодший син – Явнутій, котрий отримав Вільно. Брати Кейстут і Ольгерд уже взимку 1344-1345 рр. скинули Явнутія, і Ольгерд був проголошений великим князем (1345-1377).

У той час, коли Ольгерд зміцнював і розширяв  Литву приєднанням руських земель, Кейстут захищав її від хрестоносців. По відношенню до Русі Ольгерд продовжував політику свого батька. Скориставшись суперечками в Орді, Ольгерд почав новий етап проникнення в землі Русі. Поступово з руських земель витіснялися ординці. У період 1361-1362 рр. Литва утвердилась на Київщині, частині Чернігово-Сіверської та Переяславської землі. Восени 1362 р. Ольгерд завдав поразки Кримській, Перекопській та Ямболукській орді біля Синіх Вод (р. Синюха, ліва притока Бугу). Цим він різко послабив політичний вплив орд, розташованих західніше Дніпра. Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Подільська та Волинська землі закріпилися у складі Великого князівства Литовського. Місцеве населення підтримувало утвердження литовського правління, яке витіснило ординське.

Орест Субтельний назвав процес збирання українських земель Литвою «проникненням, включенням, приєднанням».

Залишити відповідь