Колективізація сільського господарства та спротив України

Автор | 2024-04-22

 Термін «колективізація сільського господарства» набув офіційного вжитку після його оприлюднення влітку 1919 в листі наркома земельних справ УСРР В. Мещерякова до губернських земельних відділів, а от сама ідея масового створення колгоспів вперше була зафіксована в Декреті про землю 1917, ухваленому Другим Всеросійським з’їздом рад 1917 р.

Планове здійснення колективізації окремих галузей сільського господарства  накреслив 5-й Всеукраїнський з’їзд рад (25 лютого–4 березня 1921). До осені 1926 основними формами колективізації були артілі сільськогосподарські та комуни сільськогосподарські, а в наступні роки – товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Перехід же до форсованої колективізації розгорнувся в період першої п’ятирічки (1928/29-1932/33 господарські роки).

Завдання колективізації:

  • забезпечення матеріальної та сировинної бази для проведення форсованої індустріалізації (саме за валюту від експорту хлібу купувалося сучасне промислове обладнання);
  • “Керівництво мало надію, що за індустріалізацію заплатять селяни; колективізація сільського господарства, яка проводилась у роки першої п’ятирічки і була покликана досягнути такого результату, примушуючи селян змиритися з низькими державними цінами на їхню продукцію… ” Ш. Фицпатрик  Повседневный сталинизм.
  • ліквідація суперечності між усуспільненою промисловістю  і одноосібним сільськім господарством (ідеологічне підґрунтя);
  • забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством;
  • повне одержавлення сільського господарства, з метою посилення контролю над ним (очевидно, що державі простіше контролювати не 25-30 млн. індивідуальних селянських  господарств, а 200-300 тис. колгоспів).

Сутність політики колективізації полягала в переході від дрібних селянських господарств до великих колективних господарств (колгоспів). Перехід здійснювався шляхом наступних заходів:

Радянський плакат. 1929 р.

    • примусового усуспільнення земельних ділянок, реманенту, робочої та продуктової худоби;
    • адміністративного усунення приватно-кооперативного сектору силовими методами;

запровадження соціалістичних форм господарювання та утвердження державної власності на засоби виробництва в господарстві.

Особливості колективізації в УСРР, були сформульовані у доповіді генерального секретаря КП(б)У С. Косіора на пленумі ЦК ВКП(б) “Про сільське господарство України і про роботу на селі”. У резолюції пленуму про стан сільського господарства в республіці було відзначено складність обстановки “у зв’язку з особливою активністю куркульства” і “самостійницькими настроями”, що зумовило більш жорсткий підхід до проведення колективізації в республіці.

Україна  була основним постачальником зерна на ринок, тому займала у планах влади особливе місце: вона мала стати прикладом того, як організовувати великомасштабне колективне господарство. Тут колективізацію планувалося закінчити до осені 1930 р., тоді як на решті територій – щонайпізніше навесні 1932 р.

Хід колективізації

2—19 грудня 1927 – 15 з’їзд ВКП(б) проголосив курс на всебічний  розвиток колективізації сільського господарства СРСР як першочергове завдання партії, вказавши, що «в справжній період завдання об’єднання і перетворення дрібних індивідуальних селянських господарств в крупні колективи має бути поставлена в якості основного завдання партії в селі». У рішенні з’їзду також визначалися завдання боротьби партії за подальше здійснення ленінського кооперативного плану (варто пам’ятати, що колективізація – це лише одна з форм виробничого кооперування;

січень 1928 р. – Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про примусове  вилучення у селян надлишків зерна і необхідність форсованої колективізації;

листопад 1929 р. – на пленумі ЦК ВКП(б) проголошено гасло суцільної колективізації;

5 січня 1930 р. – постанова  ЦК ВКП(б) “Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”, розділила територію СРСР на 3 регіони за наявністю умов для прискореного завершення колективізації. Україну віднесли до другої групи, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Постанова проголосила перехід від “обмеження куркульства” до політики ліквідації його як класу на основі суцільної колективізації. Також передбачалась конфіскація у куркулів засобів виробництва, худоби, реманенту, господарських будівель тощо. Конфісковане майно передавалося в колгоспний фонд, як внесок незаможних селян;

січень – березень 1930 р. – перший етап розкуркулення торкнувся 61 887 господарств у 309 районах. Значна кількість конфіскованого майна була розпорошена, більшість вилученої худоби здохла, оскільки не було де її утримувати;

1 лютого 1930 р. – постанова ЦВК і РНК СРСР „Про заходи зі зміцнення суспільної колективізації і  боротьби з куркульством”, яка анулювала дію закону про дозвіл оренди землі і про застосування найманої праці в індивідуальних селянських господарствах;

24 лютого 1930 р. – С. Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до парторганізацій, який приписував колективізувати степові райони у весняну кампанію, інші райони України до осені поточного року;

1 березня 1930 р. – у газеті «Правда» опублікована стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», де засуджувалися «перегини» в колгоспному будівництві, підкреслювалася необхідність дотримання принципу “добровільності”, необхідність урахування місцевих умов національних республік;

1 березня 1930 р. – ЦВК та РНК прийняли Перший устав сільськогосподарської артілі, відповідно до якого закріплені за колгоспом землі мали складати єдиний земельний масив, який не мав зменшуватися;

1930 р. – ДПУ зафіксувало в Україні 4098 масових виступів, тобто майже 30% загальної кількості селянських виступів в СРСР;

Станом на 1932 р. на території УСРР було колективізовано майже 70% господарств, понад 80% посівних площ. Колективізація в Україні вважалася в основному завершеною.

Опір селян колективізації

Насильницька колективізація природно викликала серйозний опір серед селян. В Україні та на Північному Кавказі (в т.ч. на Кубані), де традиції індивідуального сільського господарства були міцними, він був винятково сильний. Селяни відмовлялися йти в колгоспи, нищили майно, яке підлягало колективізації, забирали з колгоспів своє зерно і худобу, били місцеву адміністрацію і т.п. Найпоширеніша форма протесту зводилася до того, що селяни стали різати домашню худобу, не бажаючи віддавати її властям. Це явище набрало приголомшуючих масштабів: між 1928 і 1932 рр. Україна втратила близько половини поголів’я худоби. Селянські бунти нерідко переростали у відкриті збройні повстання, що охоплювали цілі райони. Пік повстанського руху припав на перші три місяці 1930 р. У деяких місцевостях України і Північного Кавказу проти повсталих була задіяна навіть реґулярна армія. Загальна кількість повстанців в Україні у 1930 р., за даними ДПУ складала бл. 1 млн. чоловік (такі дані наводить Я. Грицак). За підрахунками Роберта Конквеста, в 1930 р. кількість учасників селянських повстань в Україні перевищувала 40 тис. В окремих місцевостях спротив проходив під гаслами: “Геть Радянську владу, хай живе самостійна Україна!”

“Березнева лихоманка” селянства змусила Сталіна на деякий час навіть пригальмувати темпи колективізації. 2 березня 1930 р. у газеті “Правда” появилася його стаття “Запаморочення від успіхів”. У ній він виступив із засудженням “перегинів” у проведенні колективізації, але переклав провину за це на місцеву владу. Після виходу статті селянам дозволили покидати колгоспи.
Вихід з колгоспів став масовим явищем. Знову ж таки, найбільшу частку (понад 50%) “відступників” дали Україна і Північний Кавказ. Але вже у вересні 1930 р. відновився наступ на селян-одноосібників. Проти тих, хто очолював вихід із колгоспів, був застосований терор.

Наслідки колективізації:

  • встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;
  • державне закріпачення селян;
  • підпорядкування сільського господарства командно адміністративній системі управління;
  • Голодомор 1932-1933 рр.;
  • порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;
  • постійне відставання сільськогосподарського виробництва;
  • фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих селян-господарів;
  • дезорганізація та деградація аграрного сектору: за період 1929-1932 рр. в Україні поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%.

Література:

  1. Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. — 3-тє вид, виправл., доповн. — К. : Академвидав, 2010. — 688 с. — (Серія «Альма-матер»).
  2. Грицак Я. Нарис історії України формування модерної української нації XIX–XX ст. –  К.: Генеза, 1996. – Режим доступу: http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm
  3. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). – К.: Альтернативи, 1999. – 336 с.
  4.  Марочко В.І.  Колективізація сільського господарства в УСРР/УРСР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.:Смолій В. А. (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2007. – 528 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kolektyvizaciya
  5. Конквест Р. Жнива скорботи радянська колективізація і голодомор.  – К.: Либідь, 1993. – 383 с. – Режим доступу: http://zhnyva33.narod.ru/
  6. Фицпатрик Ш. Повседневный сталинизм. Социальная история Советской России в 30-е годы: город. 2-е изд. М.: РОССПЭН, 2008. – 336 с. – Режим доступу: http://krotov.info/libr_min/21_f/iz/patrik_0.htm
  7. Фицпатрик Ш. Сталинские крестьяне: социальная история Советской России в 30-е годы: деревня. М.: РОССПЭН, 2001. – 422 с. – Режим доступу: http://krotov.info/libr_min/21_f/i /patrik_9.htm

 

Залишити відповідь