Західноукраїнські землі в міжвоєнний період (1921-1938): партійне будівництво

У міжвоєнний період землі Західної України були поділені між кількома державами:

  • до складу Польщі увійшли Східна Галичина, Полісся, Волинь та Підлящщя;
  • до складу Румунії увійшли Буковина та Північна Бессарабія;
  • до Чехословаччини відійшло Закарпаття.

Становище українців у цих державах не було однаковим, у межах кожної з них українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності.

Політичне життя на українських землях, що увійшли до складу Польщі. Польська політична система грунтувалася на конституційних засадах, що давало національним меншинам, попри постійну дискримінацію, все ж обстоювати свої інтереси в інститутах державної влади, використовуючи легальні інструменти впливу. Станом на 1925 р. українці мали в цих землях, за підрахунками О. Субтельного, 12 політичних партій та багато політичних організацій і груп, які ідеологічно охоплювали прихильників від крайніх лівих до крайніх правих поглядів.

 Серед легальних українських партій важливе місце посідала Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП)  – впливова лівоцентристська політична організація. Яка була утворена ще у 1890 р. під назвою Українська радикальна партія (УРП), і сформувалася переважно із вихідців з радикальних молодіжних гуртків, що діяли на Галичині. Ідеологічно партія перебувала під впливом ідей М.Драгоманова. Після Першої світової війни, партія  визначила себе, як організацію працюючих мас, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне втілити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. У 1926 р. на базі УРП було створено УСРП. У своїй програмі соціал-радикали основну увагу приділяли соціальним реформам, розвитку національного культурного життя. В національній політиці  відстоювали право самовизначення націй і «Соборності України». В організаційному плані члени УСРП намагалась брати активну участь в чисельних українських організаціях, мати вплив серед молоді та жінок.

Відстоюючи соціалістичну програму, члени УСРП не йшли на співпрацю з комуністами, а також з тими українськими силами, яких вважали буржуазними, виступали з критикою комуністичного режиму в радянській Україні у кінці 1920 – на початку 1930–х рр. Так, 16 вересня 1933 р. УСРП разом з УСДП зробили спільну антирадянську заяву,  на знак протесту проти голодомору в УРСР.

Партія мала вплив здебільшого серед  селян  та  селянської інтелігенції. В 1929 р. нараховувала 7500 зареєстрованих членів, у 1934 р. їх кількість збільшилась до 20 тисяч осіб.

Найбільш впливом політичним обєднанням українців було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)  – наймасовіша легальна українська партія, утворена у Львові 11 липня 1925 р. До його складу увійшли Українська Народно-Трудова Партія з усіма своїми угрупуваннями, Українська Партія Національної Роботи і національна група Української Парламентарної репрезентації зі своїми однодумцями з Волині, Холмщини, Полісся і Підляшшя. Головою об’єднання був Д. Левицький, а з 1935 р. – В. Мудрий.

УНДО було найвпливовішим репрезентантом і захисником національно-політичних інтересів українців як у Польщі так і на міжнародній арені впродовж другої половини 20-х – 30-х рр. Програмові настанови партії були викладені у її програмі , ухваленій на другому народному з’їзді 19—20 листопада 1926 р. Програма в цілому базувалася на ліберальних засадах,  на ідеології соборності й державності, демократії й антикомунізму. Метою УНДО проголошувалася національна єдність всього українського народу та за здобуття соборної незалежної держави. На міжнародній арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у варшавському сеймі й сенаті — за виконання Польшею її міжнародних і конституційних зобов’язань.

(...)найвищим, святим і непорушним ідеалом нашим є: Незалежна,
Суверенна і Соборна Українська Національна Держава на всій
українській території (...) всі міжнародні акти, якими споконвічні
частини української землі – Східної Галичини з Лемківщиною, землі
Холмщини, Волині, Підляшшя та Полісся, – признано Польщі, а саме:
мирний договір у Ризі з 18 березня 1921 р. і рішення Конференції
Амбасадорів у Парижі з 14 березня 1923 р., які то акти насилують
право українського народу на самовизначення,уважаємо де-юре
неправосильними(...)
                    з виступу Дмитра Левицького на засіданні сейму

Офіційно програма українсько-польського порозуміння на найвищому рівні узгоджувалася 29 травня 1935 р. між керівництвом УНДО та уповноваженими представниками польського уряду. Втім, ця чергова спроба нормалізації зазнала поразки. Поступово УНДО втрачає свій авторитет та вплив, що стає особливо помітним напередодні Другої світової війни, коли спроби поміркованого врегулювання ситуації, поступаються радикалізму нелегальних українських організацій.Крім того, слабким місцем УНДО, був її регіональний характер. Воно діяло, переважно, в Галичині. Спроби розширити сферу свого впливу на Волинь, не мали успіху.

У 1920-х роках на західноукраїнських землях відбувається піднесення прорадянських настроїв.  В авангарді цих процесів йшла Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) створена в лютому 1919 р. Партія стояла на позиціях націонал-комунізму. До 1920 р. вважалася обласним осередком КП(б)У, але мала окреме представництво в Комуністичному Інтернаціоналі. 9 вересня 1920 на основі рішення Політбюро КПСГ від 7 вересня було прийнято постанову про розпуск партії, їі перереєстрацію та прийом нових членів.

Популярності комуністичному рухові серед західноукраїнського населення додавав факт, що він виступав принциповим противником Версальської системи й виступав за приєднання Західної України до Української РСР. На відміну від Наддніпрянської України, світогляд галицько-українських комуністів виріс на рідному ґрунті, з драгоманівського соціалізму та ідеології, близької до східноукраїнських боротьбистів. Я.Грицак "Нарис історії України формування модерної української нації XIX–XX ст."

Після  остаточної окупації Галичини поляками, КПСГ перейшла під керівництво Комуністичної Робітничої Партії Польщі (КРПП, з 1925 р. КПП). 1923 р. КПСГ перейменовано на  Комуністичну партію Західної України (КПЗУ).

1920-ті роки були періодом зростання впливу КПЗУ (як і інших лівих сил), чому сприяли успіхи непу й українізації в УСРР. Партія діяла в підпіллі, проте під її впливом перебували й легальні організації (у 1923-1924 рр. УСДП , у 1926–1932 рр. Сельроб).

Через легальні організації КПЗУ брала участь у виборах і мала своє представництво в польському сеймі: Клуб УСДП (1924), Комуністичну польську фракцію (1924-1927) роки, Клуб Сельробу — єдності (1928-1930). Комуністи керували діяльністю підпільних Комуністичної Спілки Молоді Західної України і філіалу Міжнародної Організації Допомоги Революціонерам.

З кінця 1920-х  почався занепад комуністичного руху в Західній Україні, спричинений звістками про колективізацію, репресії та голод.  Ситуація для західноукраїнських комуністів загострилася, коли 1927 р.  КПЗУ відмовилася засудити “національний ухил” Шумського, за що її виключили з Комінтерну а ЦК КПЗУ розпустили. Зрештою, 1938 р. Виконком Комінтерну ухвалив постанову про розпуск КПП, а разом з нею —КПЗУ. Приводом стало звинувачення, в тому що керівництво в цих партіях захопила фашистська агентура і вони стали “посібниками імперіалізму”. Майже всі члени КПЗУ, які опинилися на території Радянського Союзу, були репресовані.

Крім КПЗУ радянофільський напрям також презентувала Українська Партія Праці (УПП)  утворена у травні 1927 р. у Львові із членів УНДО. Партія не визнавала рішення Ради послів Антанти про включення Галичини до складу Польської держави і активно пропагувала орієнтацію на УСРР. Саморозпустилася у 1930 році.

Серед легальних партій лівої орієнтації варто відзначити Українську Соціал-Демократичну Партію (УСДП) утворену 1899 р. Ідеологія УСДП базувалася на принципах соціал-демократії, зокрема австромарксизму, а також на ідеї незалежності й соборності України. УСДП спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті Західної України не мала (на 1923 р. УСДП налічувала 4,2 тис. членів).

1921 р. УСДП перейшла на платформу радянської влади в Україні. У січні 1922 р. поставила вимогу возз’єднання західноукраїнських земель з УСРР. 18 березня 1923 р.  — VI з’їзд УСДП ухвалив перехід на комуністичну платформу. Керівництво в партії перейшло до комуністів. У звязку з чим, 30 січня 1924 р. УСДП була заборонена польською владою. Партія відновила діяльність 1929 р. позбавившись комуністичних елементів. У 30-х рр. УСДП організаційно була дуже слабкою і помітної ролі у політичному житті не відігравала. Припинила діяльність у вересні 1939 р.

Послідовна асиміляторська політика польської влади, фактична відсутність єдності українських політичних сил штовхали частину молоді до застосування більш радикальних форм боротьби. У січні 1929 р. у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів. Її лідером став Є. Коновалець, а основним ідеологом довгий час був Д.Донцов. Напередодні Другої світової ОУН налічувала 20 тис. осіб. Вдаючись до тактики терору і саботажу щодо влади. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини  як колабораціоністські. ОУН здійснили десятки експропріацій державних фондів, понад 60 замахів та вбивств (найвідоміше з яких – вбивство 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Б.Перацького, на якого ОУН покладала відповідальність за пацифікацію).

В цілому, серед усіх політичних партій та організацій, що діяли на землях підпорядкованих Польщі, саме діяльність ОУН найбільше вплинула на реальний перебіг подій і зрештою лишила найбільш значний слід в історї.

Політичний рух в українських землях підвладних Румунії. За офіційною статистикою на 1920 р. на території Румунії проживало бл. 790 тис. українців (4,7% всього населення). Становище українців було близьким до того яким воно було в Польщі. Влада Румунії мала чіткий курс на асиміляцію, що спричинило природну реакцію українського населення. Найбільш активний політичний рух розгорнувся на Буковині, де діяли три основні політичні формування:

  1. Комуністична партія Буковини, створена 1918 р. У 1926 р. вона увійшла до складу Комуністичної партії Румунії. Основною настановою партії було возєднання з Радянською Україною.
  2.  Українська національна пвртія, була утворена 1927 р. Виступала за “органічну” роботу і компроміс з існуючим режимом. За час свого існування з 1927 до 1938 рр. цій партії навіть вдалося здобути декілька місць в румунському парламенті.
  3. “Революційний” або націоналістичний табір. Сформувався в середині 30-х рр. Здебільшого охоплював молодь і студентство, але мав певну підтримку і серед селян.

Політичний рух в українських землях у складі Чехословаччини. Становище укаїнців які проживали на підвладних Чехословаччині землях, вигідно контрастувало з підпольськими та підрумунськими територіями. Але зростання національної самосвідомості закарпатських українців чеські урядовці вважали небажаним явищем. Тим більше, що політичне життя Закарпаття всупереч їх бажанням було активним. За мандати в парламент боролися представники майже трьох десятків різноманітних партій. В цілому можна виділити три основні напрямки українських політичних орієнтацій:

  1. Українофільський (народовецький) політичний напрям, що походив від народовців XIX ст. і відстоював ідею єдності закарпатців з усім українським народом. Цю  течію очолювали лідер Християнської народної партії священик Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки. Українофіли користувалися підтримкою галицької інтелігенції. За їх допомогою в краї були створені осередки “Просвіти”, скаутська організація “Пласт”, кооперативи, газети і журнали.
  2. Комуністиний табір презентували місцеві комуністи об’єднані в крайком Комуністичної партії Чехословаччини. На виборах у парламент у березні 1924 р. за кандидатів КПЧ проголосувало понад 100 тис. виборців, тобто 40 %. Внаслідок покращання економічного становища населення КПЧ пізніше позбулася значного впливу, що позначилося на результатах виборів 1929 р. Але на виборах 1935 р. за комуністів знову проголосувало близько 80 тис. виборців (26 %), і партія за кількістю набраних голосів опинилася на першому місці. Комуністи, як і на Галичині,  закликали до зміцнення зв’язків з радянською Україною і у майбутньому – до возз’єднання з нею. Але з “українськими буржуазними націоналістами”, керованими о. Волошиним, їх ніщо не зв’язувало . Після 1933 р. українофіли Закарпаття, подібно до українських центристських партій Західної України, зняли з порядку денного гасло возз’єднання з радянською Україною
  3. Течія карпаторосів (або мадяронів) орієнтувалася не на Прагу, а на Будапешт. У 1924 р. в Хусті виникло політичне об’єднання “Автономний землеробський союз” на чолі з І.Куртяком. Він поставив своєю метою приєднання Закарпаття до Угорщини з наданням йому автономії.

В цілому, політичні сили на  західноукраїнських землях, якщо і мали вплив на реальний перебіг історичних подій, то він значною мірою, проявився вже безпосередньо напередодні Другої світової війни. Саме наприкінці 30-х років, відчувши реальні зсуви в розстановці сил, найбільш активні українські політичні організації починають відігравати реальну роль як у внутрішній, так і в міжнародній політиці.

Література:

  1. Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. — 3-тє вид, виправл., доповн. — К. : Академвидав, 2010. — 688 с. — (Серія «Альма-матер»).
  2. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст. –  К.: Генеза, 1996. – Режим доступу: http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm
  3. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицького. –  Київ; Либідь, 1991. – 512 с.
  4. Сливка Ю., Панфілова Т. Українські політичні партії Західної України 20-30-х рр. ХХ ст. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009-2/doc/4/01.pdf
  5. Федько А. В.,Каліберда Ю.Ю., Федько Ю.М., Хвостенко О. Діяльність Української соціалістично-радикальної партії в Західній Україні в умовах окупаційного режиму (1926-1939 рр.) – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/13_NPT_2008/Istoria/31714.doc.htm

Залишити відповідь