Виникнення українського козацтва

козак

До сих пір, етимологія слова «козак» залишається невідомою. Одні вчені вважають, що слово козак, походить від кавказького племені косогів, другі – тюрського племені хозар чи просто від тюрського слова «каз», що означає гусак. За третьою версією, слово козак має монгольське коріння, яке утворилося внаслідок поєднання двох слів «ко» – захист, броня, лати і «зах» – межа, кордон, рубіж – тобто козак, це «захисник кордону». Вважається, що ще у ΙX ст. серед тюрських племен, слово козак, означало бездомних, неодружених воїнів-бродяг.

Відомий канадський історик О. Пріцак ввжав, що слово «козак», виникає з XΙΙ ст. Термін козак фіксується у двох словниках, арабо-половецькому 1245 та «Codex Cumanicus» 1303. Першопочаткове значення цього слова було «самотня, неодружена людина».  На початку XΙV стю у Криму казаки були вартовами або розібниками, які мешкали у степах та іноді виконували кур’єрські функції.

Після занепаду держави монголів козаками почали називати кочові племена на заході Золотої  Орди. Починаючи з другої половини XV ст. козаками також почали називати слов’янське населення «Великого Степу».

Відома дослідниця Нової Історії, Наталя Яковенка вважає, що наприкінці XV ст. відбулося злиття тюрських козаків, зі словянським населенням, що жило в українських степах (так звані – бродники, берладники, уходники). З цього періоду, козаками стали називати «вільних людей поза підданством».

Довгий час поняття «козак», означало спосіб життя, а не соціальний статус, і також не містило, якогось етнічного навантаження. У 1578 році, як відмічають польські посланці на Хортиці, більшість козаків, були двомовними і розмовляли українською та татарською мовами. Турки-османи називали козаків «змішаним народом». Українська мова з часів виникнення українського козацтва поповнилася багатьма тюрськими словами, наприклад: барабан, табір, майдан, кош, курінь, шабля тощо. Загалом, від кочовиків козаки запозичили дуже багато методів боротьби, зброю, одяг та ін.

Втім, козацтво не було унікальним явищем світової культури, і схожі етносоціальні групи  виникали у прикордонних областях по всій Європі, наприклад: новгородські ушкуйники, хорватські граничари, гайдуки та секеї у Болгарії та Угорщині.

Джерело:

Петровський В. В., Радченко Л. О., Семенченко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Вид. 2 – ге, випр. та доп. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2008. – 608., [18] арк. іл.

Залишити відповідь