Україна в Першій світовій війні

У 1914 р. розпочалася Перша світова війна, яка тривала до 1918 р. Українські землі стали  ареною військових дій двох протиборчих  військово-політичних блоків:

Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика Британія і Франція);

Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

Після переходу на бік Антанти Італії у 1915 р. та приєднання до австро-німецького блоку Туреччини і Болгарії, утворився Четверний союз.

Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.

Німеччина:

  • одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов’янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.
  • інші політичні сили Німеччини сподівалися на будівництво самостійної Української держави, яка б послабила Росію та закрила б їй вихід до Європи.

 Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині,Закарпатті й Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було  послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

Росія під гаслом «об’єднання всіх українських земель» прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності. Крім того, приєднання цих земель до Росії мало завершити справу збирання “руської спадщини”, яку розпочав ще в XIV ст. московський князь Іван Калита. Росії йшлося не просто про приєднання Галичини, але й про придушення тут гнізда “мазепинства”, що поширювало свої впливи на Наддніпрянську Україну. В австрійсько-російських відносинах Галичина фіґурувала на другому місці після Балкан як causa belli.

Початок війни змобілізував українське суспільство. Почалася активізація суспільно-політичного життя по обидві сторони Збруча. Українські партії вважали за необхідне висловити свою позицію щодо війни. Загальноросійські і українські партії здебільшого підтримали царський уряд. ТУП намагалося тримати нейтраліте, хоча тимчасово і зняло з поряддку денного свої національні вимоги. Чітку позицію займали більшовики. Вони вимагали припинення  війни з зовнішніми ворогами і перетворення її на внутрішню.

 В УСДРП війна спричинила розброд думок і позицій. Більшість на чолі з С.Петлюрою підтримала царський уряд. В.Винниченко вимагав припиненння війні і надання Україні автономії. Д.Дорошенко і частина членів УСДРП виступили на підтримку Австро-Угорщини І Німеччини. Частина однодумців Дорошенка емігрувала до Австрії де 4 серпня 1914 р. створили Союз Визволення України (СВУ), який спочатку очолював Д.Донцов. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії.

Західноукраїнські партії здебільшого підтримували Австро-Угорщину. 1 серпня 1914 р. у Львові була створена Головна Українська Рада (ГУР) під керівництвом К.Левицького, яка видала маніфест на підтримку Австро-Угорщини. Не обмежившись цим, ГУР створила національну військову рганізацію – Легіон січових стрільців. Австрійське командування дало згоду на формування українського легіону під назвою “Українські січові стрільці” (УСС). Не будучи впевненим у його лояльності, уряд обмежив чисельність легіону УСС до 2,5 тис., хоча добровольцями запмсалось  близько 28 тис. Нерівне ставлення австрійського уряду до УСС  не сприяло лояльності січовиків до Австро-Угорщини.

Російська імперія, що володіла величезними просторами, ще не могла опам’ятатися від поразки в війні з Японією (1904-1905 pp.) і внаслідок цього, а також технічної і технологічної відсталості, різко наростаючих соціально-економічних проблем у країні, політичної кризи у верхніх ешелонах влади, була не здатна забезпечити ефективний захист своєї території, і насамперед південно-західних (українських) земель.

Війська Південно-Західного фронту, які знаходилися на території України (у складі чотирьох армій), були розтягнуті на 450 км – від Іван-міста до Кам’янець-Подільського, їм протистояли чотири австро-угорські армії.

Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні війни. 18 серпня 1914 р. почався наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австро-угорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня – м. Галича. Розвиваючи наступ, війська Південно-Західного фронту оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і до 13 вересня вийшли на рубіж у 80 км від Кракова, але їхній подальший наступ був припинений.

Генерали Н. В. Рузський та О.Брусилов на  обкладинці  щотижневика “Іскри” присвяченого захопленню Галичини (31 серпня 1914 р., № 34).

Після завершення Галицької битви російські війська зайняли всю Східну і значну частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівцями. Австрійсько-угорські війська зазнали нищівної поразки:їхні втрати становили 400 тис. чоловік, у тому числі 100 тис. полоненими; у ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Плани німецького командування втримати весь Східний фронт силами тільки австро-угорської армії зазнали краху. Початковий період Першої світової війни закінчився в цілому переможно для Росії.

Сторінки журналу “Іскра” (від 31 серпня 1914 р., № 34).  Напис під заголовком “Повелением Верховного Главнокомандующего от 22 авг. из театра военных действий, расположенного в пределах Австро-Венгрии, образовано особое генерал-губернаторство”.В лівому верхньому куті будівля у Львові де  знаходилася резиденція імперських намісників. Справа:  генерал-губернатор, граф О.Бобринський.

 Політика россійської адміністрації на захоплених галицьких землях  від самого початку вражала своєю відвертою  шовіністичною спрямованістю.

(...) зараз же по вступі російського війська до Львова було  закрито
всі без виїмку періодичні українські видання, всі культурно-просвіт-
ницькі товариства, клуби, книгарні, заборонено продавати або держати
по бібліотеках усі без виїмку книжки на "малорускам нарєчіє", якнай-
суворіше заборонено вживати це "нарєчіє" по всіх товариствах , орга-
нізаціях, судах (...) нарешті почались арешти і висилка до Росії
представників української інтелігенції, селянства і просто звичайних
обивателів (...) в Галичині на підставі того, що це, мовляв,"искони
русский край" і "законноє  наследіє россіскаго царствующаго дома",
все, що тільки виявляло собою місцеве своєрідне, самобутнє життя,опо-
віщено "мазепинством" і нищенно просто з дивовижним завзяттям і жор-
стокістю.
         Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 рр.)

Однак російська армія не довго перебувала на зайнятій території. На боці австро-німецького блоку у війну вступила Туреччина. В акваторію Чорного моря через протоку Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». Вони разом із турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, уночі проти 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ.

Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни». Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відвернула на Східний фронт значні сили супротивника. Антанта змусила країни Четверного союзу воювати на два фронти, однак перемоги також недомоглася.

Повернення австрійської влади не принесло полегшення галицьким українцям. В своїх невдачах на початку війни, австрійська влада звинувачувала українців. Почалися масові арешти українців, яких підозрювали в “проросійських” настроях і вважали “неблагонадійними”. Сотні з них були страчені, а 30 тис. галичан і буковинців були інтерновані та відправлені до концтаборів. Австрійський уряд і командування проводили криваві розправи над мирним українським населенням. Трибунали та військово-польові суди стали звичайним явищем.

  У 1917 р., коли австрійський уряд з тактичних міркувань  вирішив перекласти провину на армію, а терор 1914-1916 рр. став темою обговорення в парламенті, відкрилися страшні факти: більше 60 тис. повішених і розстріляних, близько 100 тис. загиблих в таборах від голоду та епідемій.

Наприкінці 1916 р. австрійський уряд надав Галичині повної автономії, але без поділу насамостійну польську та українську частини, як того вимагали українці. В реультаті від наданої автономії виграли поляки, які отримали реальну владу в краї.

Навесні 1916 р. почалась нова наступальнв операція російських військ, що ввійшла в історію під назвою Брусилівського прориву. Після жорстоких боїв російські війська знов захопили Чернівці, Коломию, Броди, Луцьк. Втрати австро-угорської армії склали більше 1 млн осіб вбитими і пораненими.

Але на цьому наступ російських військ на теренах України припинився. Обидві сторони не могли вести воєнні дії, оскільки були знесилені. Далі війна набула позиційного характеру.

Наслідки війни. До 1917 року війна виснажила усі країни, що брали у ній участь, особливо царську Росію. З усіх учасників війни Росія зазнала найбільших втрат – понад 8 млн осіб убитими, пораненими та полоненими. Серед негативних наслідків для України можна виділити такі:

  • загострення соціальних протиріч та кризових явищ в суспільстві;
  • скорочення посівних площ;
  • скорочення чисельності працездатного населення на селі;
  • інфляція (ціни зросли в 4-8 разів);
  • виникнення проблеми біженців, депортованих та переміщених осіб;
  • занепад промисловості та економіки;

Серед позитивних наслідків, можна назвати такі:

  • під час війни на території підросійської України зявилися перші національні школи;
  • створення українських збройних формувань, набуття військового досвіду;
  • зростання національної свідомості:
Якщо творення новітніх націй складало результат розгортання модернізаційних
процесів, то якраз  війна виявилась найбільшим вторгненням модерного світу
у традицій- не селянське життя. Вона сильно зактивізувала національне питання.
Одягнені у військові мундири селяни не цілком розуміли,  ради чого їх покликано
на фронт і ки- нуто у земляні окопи. Від них очікувалося, що вони повинні віддати
своє життя за батьківщину. Але що було їхньою батьківщиною? Українці, що 
воювали по обидва боки фронту у складі ворогуючих армій, говорили тією ж самою
мовою, співали однакові пісні і мали подібні традиції. Вияснення цього фактумало
величезне значен- ня для національного усвідомлення багатьох солдат. Так, 
відомий український письменник 1920-х років Микола Куліш признавався пізніше, 
став свідомим українцем, перебуваючи на австрійському фронті у Галичині. 
 Грицак Я. Нарис історії України формування модерної української нації XIX–XX ст. 

Література:

  1. Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. — 3-тє вид, виправл., доповн. — К. : Академвидав, 2010. — 688 с. — (Серія «Альма-матер»)
  2. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 рр.):Науково-популярне видання. – К.:Темпора, 2007. – 632 с.: – іл.
  3. Грицак Я. Нарис історії України формування модерної української нації XIX–XX ст. – К.: Генеза, 1996. – Режим доступу: http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm

Залишити відповідь