Стародавній Рим

 

Починаючи V??? ст.  до н.е., Стародавній Рим виріс із маленького містечка на річці Тибр, що у  центральній Італії,  у імперію, яка на своєму піку охоплювала більшу частину континентальної Європи, Великобританії, більшій частині Західної Азії, Північної Африки  і  острови Середземного моря.

Серед багатої римської спадщини можна виділити: появу романських мов (на основі латини) – Французька, Іспанська, Португальська, Італійська, Румунська та ін., створення багатьох сучасних алфавітів, календаря, права та утвердження християнства як світової релігії.

Походження Риму

неофіційний герб РимуЗа легендою, Рим був заснований братами Ромулом та Ремом. Брати близьнюки, були дітьми бога війни Марса. Їх хотів втопити у кошик, цар Алаба-Лонги, але вовчиця знайшла і виходила братів. Коли брати виросли, вони перемогли царя Альба-Лонги та у 753 році заснували власне місто.

капітолійська вовчиця та близнюки Ромул та Рем

капітолійська вовчиця та близнюки Ромул та Рем

Під час суперечки. Ромул убив Рема. Місто Рим було названо на честь Ромула. Ромул вважається першим царем Риму. Після Ромула, Римом правила низка царів Сабінського, Латинського та Етруського походження.

Царі правили Римом з 753 до 509 років до н.е., коли був повалений останній етруський цар Луцій Тарквіній Гордий. Правління якого було дуже жорстоким та тиранічним. За римською традицією, приводом до повстання проти Тарквінія, стало зґвалтування сином Тарквінія Гордого знатної жінки Лукреції, яка славилася своєю добропорядністю. Тим не менш, влада царів була ліквідована, і Рим став республікою, що з латини означає – Res Publica  – справа народу.

Рання Республіка

Колишні повноваження монарха були передані двом виборним магістратам – консулам, які обиралися кожні два роки. Крім громадських функцій, консули також були головнокомандуючими війська. Консулами обиралися членів Сенату (вищій орган влади в Давньому Римі) , із патриціанських родів – які вели свій рід від перших поселенців Риму.

Політичне життя ранньої республіки  характеризувалося, в першу чергу боротьбою між патриціанськими родами та плебеями – всіма пізнішими поселенцями в римській общині. Врешті решт, ця боротьба призвела до компромісу, частина плебейських родів була зарахована до патриціанських, і крім цього плебеї отримали свого представника в сенаті – народного трибуна, який мав право ветувати закони Сенату.

У 450 році до н.е. був кодифікований перша римська збірка законів – Закони 12 таблиць, які були написані на 12 бронзових таблицях та виставлені для загального ознайомлення на головній площі – Форумі. Ці закони містили у собі норми, які регулювали відносини цивільного права та судового права, та стали основою римського права. Близько 300 року до н.е. вся політична влада в Риму була зосереджена в Сенаті, де найбільший вплив мали найбагатші патриціанські та плебейські роди.

Військова експансія

На початку існування Римської республіки іі територія та сила росли в геометричній прогресії. Хоча у 390 році Рим був пограбований галлами, римляни змогли відбити гальську загрозу під керівництвом диктатора Камілла. На 264 рік до н.е. практично вся територія Італії булла під контролем римської держави.

Після встановлення контролю над  Італією, Рим почав серію війн протии міста держави у Північній Африці Карфагена. Які увійшли в історію під назвою Пунічні війни. Три війни 262-241, 218-201 та 149-146 роки до н.е. зробили Рим володарем західної частини Середземного моря.

Практично в один час із третьою  Пунічною війною, римляни змогли перемогли свого східного суперника – Македонію. Після цього, Римська республіка вже не мала реальних конкурентів на берегах Середземного моря.

Римські завоювання дуже вплинули на матеріальну та духовну культуру давніх римлян. Контакт із іншими народами та державами призвели до засвоєння римлянами багатьої рис іноземних культур. Особливо відчутним був вплив грецької культури, захоплення якої не переривалося до самого падіння Риму.

Крім здобутків в духовній культурі, військові завоювання дуже збагатили верхівку римського суспільства – тисячі рабів заполонили Рим, велика кількість багатства дозволили розпочати грандіозне будівництво.

Внутрішні конфлікти в Пізній республіці

Римські політичні та соціальні інститути зазнали величезних змін під впливом масштабних завоювань. Зростає прірва між багатами та бідніми, соціальне та майнове розшарування набуває великих масштабів. Дешевий хліб з провінцій та безкоштовна рабська праця призводить до збідніння дрібних землевласників. Велика кількість римлян міграє із сіл до Риму. Загострюються соціальні протиріччя.

Були здійснені спроби вирішити соціальні протиріччя за допомогою реформ. Відомі як реформи братів Гракхів – Тіберій (133 р. До н.е.) та Гая (123-122 р. До н.е.). Брати були вбиті, і соціальні питання не знаходили вирішення.

Соціальні проріччя були якщо не вирішені, то послаблені за консульства Гая Марія. Який провів військову реформу – за якою римське військо формувалося на основі добровільної служби, та повністю ставало  професійним. Тепер римське військо перетворилося на велику політичну силу і могло впливати на політику Римської республіки.

У 91-82 роках у Римі тривала громадянська війна між двами колишніми героями війн з кельтами та германцями – Гаєм Марієм та Суллою.  У 82 році до н.е. перемогу в цій боротьбі здобув Сулла. Сулла став диктатором і правив до 79 року, поки сам не відрікся від влади.

Після того як Сулла склав свої повноваження, поступово набуває могутності колишній прибічник Сулли – Помпей. Помпей був видатний полководцем, який здобув ряд великих перемог у Малій Азії.

У цей же період, Марк Туллій Цицерон, обраний консулом у 63 р. до н.е., блискуче розгромив змову патриція Катіліни і здобув славу одного з найбільших ораторів Риму.

Прихід Цезаря до влади

Після того як Помпей повернувася до Риму пілся своїх успішних походів, він створив Пеший Тріумвірат – політичний союз трьох найбільш впливових римлян. До складу якого входили – Помпей, Марк Красс – найбагатша людина Риму та переможець Спартака, а також нова зірка політичного небосхилу Риму – Гай Юлій Цезар.

Після отримання перемог в Іспанії, Цезар повернувся до Риму, що змагатися за консульство у 59 році до н.е. За допомогою своїх друзія – Помпея та Красса він отримав консульство над трьома гальськими провінціями.

У 54 році до н.е. пілся смерті дружини Помпея, яка булла дочкою Цезара та загибелі Красса у військовій кампанії протии Парфії (сучасний Іран).  Союз Помпея та Цезара було зламано. У 53 році до н.е. Помпей стає консулом.

 Військові перемоги Цазаря, які він здобув у Галлії, затьмариили вплив та славу Помпея. Тому Помпей, починає об’єднуватися з сенатською опозицією протии Цезаря. У Римі знову сплахує громадянська війна.

У 49 році до н.е. війська Цезаря переходять річку Рубікон та починають боротьбу проти Помпея. До 45 року, Цезар зміг перемогти всіх прихильників Помпея та встановити одноосібну владу в Риму.

Від Цезаря до Августа

Менш ніж через рік Цезар був вбитий групою змовників на чолі із Марком Юнієм Брутом та Гаєм Кассієм. Консул Марк Антоній та внучатий племінник Октавіан об’єднали свої сили разом із Лепідом та утворили Другий Тріумвірат спрямований проти Брута та Кассія і їх прихильників. Після перемоги над противниками, тріумвіри розділили між собою державу на три частини – Західна частина дісталась Октавіану, Східна – Антонія, та Африку та Іспанію отримав Лепід.

Проте громадянська війна продовжилася. Октавіан швидко переміг Лепіда відправивши його у заслання та усунув від реальної влади. У 31 році відбулася вирішальна морська битва біля мису Акцій (західна Греція) В ході якої флот Октавіана розгромив флот Антонія та Клеопатри. Після поразки при Акції Антоній та Клеопатра покінчили життя самогубством.

До 29 року до н.е. всю владу над Римською державою отримав Октавіан. Октавіан не хотів повторювати долю Цезаря, тому прагнув зберігати атрибути Римської республіки проголосивши себе принцепсом – першим серед рівних. Не зважаючи на збереження всіх атрибутів республіки, реальна влада зберігалася у руках Октавіана, який взяв титул «Август» –  який означає великий.

Римська імперія

Август відновив порядок в державі. Починаючи з Августа, Римська імперія вступає у двохсотлітній період розквіту. За Августа, були проведені великі соціальні реформи, римська армія підкорювала нові території, набувають величі римська література, архітектура, мистецтво. Саме за Августа, під впливом східних традицій, виникає культ римського імператора. Після смерті Августа, сенат обожнив Августа назвавши його «Божественний Август».

Римська імперія за правління Адріана

Римська імперія за правління Адріана

Наступники Августа –  непопулярний Тіберій (14-37), кровожерливий і нестабільний Калігула (37-41) і Клавдій (41-54), яки увійшов в історію  як  завойовник  Британії та  Нерон (54-68), чия політика призвела до виснаження  римської скарбниці, були лише жалюгідною тінню свого попередника.

Після смерті Нерона до влади в Римській імперії приходить династія Флавіїв. Правління якої найбільше запам’яталося виверженням вулкану Везувію – загибеллю міст Помпеї, Геркуланум та Стабії, а також будівництвом великого цирку Колізею. Імператори Веспасіан, Тіт, Доміціан продовжували політику окреслену, ще за Авгута – на збереження республіканської атрибутики.

Після правління імператора Нерви 96-98 роки наступним імператором стає  Траян. З Траяна починається Золота доба імперії або Правління чотирьох імператорів – Траяна, Адріана, Антоніна Пія та Марка Аврелія, які змінювалися не шляхом передачі влади від батька до сина, а шляхом усиновлення свого ставленика колишнім імператором.

Імператор Траян (98-117) розширив кордони імперії – була завойована Дакія (сучасна Румунія) та здобута перемога над Парфією. Його наступник Адріан (117-138) продовжив завоювання Траяна, встановивши контроль на деякий час над Месопотамією.

Правління Антоніна Пія (138-161) продовжувало традицію стабільності імперії та військових завоювань.  Марк Аврелій (161-180) був великим імператором та філософом-стоїком. Його правління ознаменувалося великою кількістю війн проти Парфії, германців та Вірменії. Його наступник Коммод був блідою тінню батька і не зміг протистояти системній кризі.

Занепад Римської імперії

Правління Коммода (180-192) покрало край надіям на продовження стабільного існування імперії. Сам Коммод загинув від рук свого оточення. Після вбивства Коммода знову наступає громадянська війна, переможцев в якій виходить імператор Септимій Север (193-211).

Протягом третього століття в Римі змінилося 22 імператора, більшість з яких була «солдатськими» – які опиралися лише на своє армію. Крім внутрішньої нестабільності, імперія постійно зазнавала ударів германців та парфян, які доходили до Егейського моря. Постійні війни завдали дошкульного удару економіці імперії.

Ситуація стабілізувалася за правління Діоклетіана (284-305). Діоклетіан тимчасово зупинив загибель імперії. Саме за Діоклетіана починається новий період в історії Римської імперії – період домінанту, коли були ліквідовані всі колишні атрибути республіки, і імператори вже не приховували своєї необмеженої влади.

Діоклетіан здійснив адміністративну реформу. Він розділив імперія на тетрархію (буквально правління чотирьох).  Разом із своїм генералами він розділив владу в імперії між: Діоклетіаном і Галерій на Сході, та Максиміан і Констанцій на Заході.

Після того як Діоклетіан та Максиміан залишили правління імперією, починається боротьба за владу. Переможцем у якій виходить імператор Костянтин у 324 році. Новою столицею держави було обрано грецьке місто Візантій у Фракії. Яке було перейменовано в Константинополь. Саме за Костянтина державною релігією було проголошено християнство (яке до цього було однією з іудейських сект).

Після смерті Костянтина, Римська імперія остаточно розпадається на дві частини – Західну Римську імперію та Східну Римську імперію. Східна Римська імперія, яка увійшла до історії під назвою Візантія проіснувала ще понад 1000 років, а Західна загинула у 476 році.

Аттіла

Аттіла

Західна імперія доживала свій вік. Постійні навали варварів, повстання у провінціях зменшували територію імперії. Спочатку, Рим втратив контроль над Британією у 410 році. Іспанія та Північна Африка були втрачені до 430 року. Нашестя гунів на чолі з Аттілою, близько 450 року ледь не призвело до загибелі імперії. Лише епідемія чуми врятувала імперію від загибелі.

У вересні 476 року командувач германським найманцями Одоакр скинув останнього римського імператора Ромула Августула. Західна Римська імперія припинила своє існування.

Джерело: history.com

Залишити відповідь