Проблеми та перспективи українського бібліографознавства

У нинішніх умовах виникає нове, інформаційне суспільство. Інформаційне суспільство можна розглядати як продовження еволюції індустріального та постіндустріального суспільства, при цьому спостерігаються найбільш швидкі темпи зростання секторів створення та споживання інформації. Кардинальним чином змінюється роль і місце інформації й знань в діяльності людини, вони перетворюються в один з найважливіших ресурсів, поряд з енергією та корисними копалинами. За ступенем споживання цього ресурсу оцінюється ступінь розвинутості країни, її економічний та політичний потенціал.

Основними ознаками інформаційного суспільства є:

–  формування спільного світового інформаційного простору та поглиблення процесів інформаційної й економічної інтеграції країн та народів;

–  домінування в економіці нових технологічних укладів, які базуються на масовому використанні мережевих інформаційних технологій, перспективних засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій;

–  створення ринку інформації та знань як факторів, перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку;

–  необхідність забезпечення всезростаючих потреб суспільства в інформаційних ресурсах та послугах;

–  підвищення значення забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства та держави і створення ефективної системи забезпечення прав громадян та соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження та використання інформації.

Верховною Радою України у 1998 році прийнято Закон України «Про національну програму інформатизації України», головною метою якої є створення необхідних умов забезпечення громадян і суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави. Одними з головних завдань е формування системи національних інформаційних ресурсів та інтеграція України в світовий інформаційний простір.

Інформатизація стає основою розвитку НБ, яка, в свою чергу, стає частиною міжнародної системи інформаційного обміну. Але, розвал системи книговидання і книгопостачання, порушення зв’язків з інформаційними центрами колишнього союзу, фінансові ускладнення тощо — усе це призвело до інформаційної ізоляції, до різкого зниження якості бібліотечного фонду, значного погіршення можливостей інформування вчених і спеціалістів України про новітні досягнення науки й техніки. Обмеження обміну інформацією завдає великих збитків системі державної бібліографії, національної бібліографії усіх країн СНД, і врешті світовому інформаційному забезпеченню. В нинішніх умовах важливо зберегти досягнутий змістовий рівень системи державної бібліографії. При цьому визначною для подальшої діяльності е інформатизація суспільства.

Нові реалії розвитку України та інформаційної діяльності викликали протиріччя у поняттях і термінах та визначеннях між змістом та обсягом старих і нових понять, які об’єктивно склалися під впливом нових умов. Для створення ефективної НБ на державному рівні необхідно розробити уніфіковану систему базових понять та дефініцій національної бібліографії. Поняття «національна бібліографія України» (з огляду на особливості історичної долі українського народу) сприймається у комплексі національних та соціальних факторів, що не завжди можуть бути чітко простежені по одній або декількох ознаках: мові, території, національності тощо.

У створенні НБ беруть участь різні установи, що входять до системи комунікації. Створенням рукописної україніки займаються архіви та найбільші бібліотеки держави, які мають рукописні фонди. Бібліографуванням спеціальних видів документів (дисертації, наукові звіти тощо) — органи Науково-технічної інформації (НТІ). Книжкова палата відповідає за поточне (на основі обов’язкового примірника) та ретроспективне бібліографування друкованої продукції.

Залишити відповідь