Пелопоннеська війна

Два потужні грецькі поліси – Афіни та Спарта – були союзниками у війні проти персів у 499 – 449 роках до н.е. Після перемогою над Персією, Афіни стали могутньою морською державою. Загострюється суперечка між Афінами та Спартою. Афіни прагнули похитнути домінування Спарти в Еллінському світі. В ході Пелопоннеської війни, Афіни зазнали поразки, а Спарта закріпила своє домінування в Елладі. Проте війна виснажила обидві держави та поглибила кризу полісної системи.

Після героїчних перемог над персами у 480-479 роках до н.е., Афіни та Спарта займають домінуюче положення в  Малій Греції. Поступово між двома державами виникають суперечки за домінування в Елладі.

Причини війни

Серед причин Пелопоннеської війни можна виділити наступні:

Етнічні причини. Конфлікт між двома етнічними групами – ахейцями (Аттіка) та дорійцями (Пелопоннес та колонії в Південній Італії) тривав ще з гомерівських часів. Тривалий час дорійці панували в материковій Греції, але з кінця Греко-Перських війни, ахейський поліс Афіни, кидає виклик дорійській Спарті, що рано чи пізно призвело би до війни.

Економічні причини. Економіка Афін та союзників базувалася переважно на інтенсивному сільському господарству, ремісництву та  торгівлі. Економіка Спарти, навпаки, базувалася на натуральному сільському господарстві. Різні економічні уклади постійно конфліктували між собою. Проте крім, суперечності між економічними укладами Афін та Спарти, дуже великого протиріччя набував конфлікт між Коринфом та Афінами за гегемонію в морській торгівлі.

Місто Коринф, хоч і входило до складу Пелопоннеського союзу, проте економіка Коринфу була схожою на афінську – домінування ремісництва та торгівлі. Тому, Коринф прагнув за допомогою воєнної підтримки Спарти, похитнути афінську економічну гегемонію в Греції.

Політичні причини. В сфері політики Афіни та Спарта знову знаходилися зовсім на різних полюсах. Політичний устрій Афін – демократія, а Спарти – олігархія. Афіни були еталоном демократичного устрою з широким представництвом народу при владі, Спарта навпаки була олігархічною республікою, яка навпаки викликала захоплення  у прихильників аристократичного правління (найбільш відомим прихильником політичного устрою Спарти був філософ Платон).

До початку 30-х років ?V ст. протиріччя між Пелопоннеським та Афінськими військовими союзами дуже загострюються. Будь яка подія могла призвести до війни.

Історики визначають при події, які призвели до початку Пелопоннеської війни. Першою подією став конфлікт в Керкірі та Епідамні між аристократичними та демократичним силами (435-433 роки до н.е.). Поліси звернулися за допомогою до Коринфа та Афін. Оскільки, ці два поліса були засновані вихідцями з Коринфу, тому вважалося що Афіни не мали права втручатися у цей конфлікт. Втручання Афін дуже непокоїло Коринф, який вбачав у цьому Афінську експансію у Західну частину Еллади, де панівні позиції займав Коринф.

Наступною подією стала Мегарська псефізма.   Поліс Мегари розташовувся всього у 42 км біля Афін, і входив до складу Афінського союзу. Але згодом, Мегари вийшли з Афінського союзу та перейшли на бік Спарти. Попри вихід із Афінського союзу, Мегари продовжували торгувати із Афінами та іншими членами союзу. У 432 році до н.е. Афіни видали указ Мегарську псефізму – яка забороняла ввіз продуктів та товарів із Мегар до Афін та їх союзників. Економіка Мегар зазнала катастрофічного удару. Мегари стали закликати Спарту до війни проти Афін.

Третьою подією, яка призвела до війни став конфлікт в Потідеї. Потідея – поліс, на півостові Халкідіка, входив до складу Афінського морського союзу. За підтримки Коринфа, у Потідеї спалахнуло повстання проти Афінського домінування в морському союзі. Афіни були змушені спрямувати великі сили для приборкання повстання (432 р. до н.е.).

Після повстання Потідеї, Афіни та Спарта знали, що конфлікт не минучий, тому почали готуватися до війни.

Як уже зазначалося, обидва військових союзів були різними за політичним та економічним устроєм, тому їхні плани у веденні війни відрізнялися. Спарта та союзники мали потужну сухопутну армію у 60 тисяч гоплітів та флот 300 кораблів. Бойова якість спартанських гоплітів була кращою за афінських, але пелопоннеський флот був гіршою якості. Тому спартанські стратеги прагнули виманити сухопутні сили Афін, та перемогти їх у вирішальній битві.

Армія Афінського морського союзу була значно меншою 30 000 воїнів, проте флот був не тільки чисельнішим 400 кораблів, але й набагато краще підготовлений до війни на морі. Тому, афінські стратеги, зокрема Перікл прагнули не вступати у вирішальні битві зі Спартою, а завдавати ударів із моря та виснажувати спартанські сили у малих битвах.

Історики поділяють Пелопоннеську війну на два етапи:

  1. Архідамова війна – 431-421 роки.
  2. Сицилійська експедиція та декелійська війна 415-404 роки.

У 421-415 роках між воюючими сторонами було перемир’я. Особливістю Пелопоннеської війни було те, що вона велася на території Великої та Малої Греції – в материковій Елладі, Сицилії, в Егейському морі та ін. територіях.

Грецький історик Фукідід із Афін, сучасник подій Пелопоннеської війни, вважав що причиною цієї війни був страх Спарти зростаючої могутності Афіни, які перетворювалися на гегемона в регіоні.

Афіни та Спарти були повністю протилежними полісами. Афіни були демократичним полісом із потужним флотом, Спарта це аристократичний поліс із могутньою сухопутною армією. Кастовий устрій спартанського суспільства передбачав існування 200 тисяч ілотів – нижчої касти сільськогосподарських робітників та професійних воїнів спартіатів, які все життя займалися військовою підготовкою.

Архідамова війна

Цей період війни отримав свою назву на честь спартанского царя Архідама, який командувава об’єднаними силами Пелопоннеського союзу. Воєнні дії почалися відразу у декілької місцях – в Беотії, Аттіці та на півострові Халкідіка. Пелопоннеська війна почалася атакою Фів на беотійське місто Платеї, яке було союзником Афін. Фіванці не змогли швидко взяти місто, а підмога афінян змусила тримати облогу 5 довгих років.

Як, уже згадувалося основний план у війні проти Афін, полягав у виманені на вирішальну битву афінську сухопутну армію, та її розгром. З цією метою, спартанський цар Архідам, на чолі величезного війська у 60 000 чоловік, практично кожний рік вторгався в Аттіку та розорював її.

Перікл та інші афінські стратеги не наважувалися на відкриту битву проти спартанців, і тому населення з всієї Афінської хори збиралося в Афінах, щоб пережити спартанське вторгнення. Спартанці не мали досвіду штурму укріплених міст, тому війна затягувалася.

Спартанські вторгнення тривали не більше місяця на рік, тому афінські ремісники доволі спокійно відносилися до таких візитів. Сильно страждало тільки сільське населення Афін.

Проте, афінські стратеги не урахували, що великі скупчення населення на маленькій території Афін, може призвести до епідемії. Так і сталося. У 430 році до н.е. в Афінах спалахнула епідемія тифу (або як вважають деякі історики чуми). Епідемія тривала до 426 року, та забрала життя у кожного четвертого жителя Афін. Крім колосальних людських втрат, Афіни зазнали сильного морального удару. Через епідемію, афінський демос висловив недовіру Періклу, та вперше за багато років, не переобрав його стратегом.

В тяжкий для Афін момент, Спарта вирішила використати внутрішню кризу в Афінах, щоб завдати вирішального удару. Спартанські посли почали умовляти союзні Афінам поліси, щоб ті виходили з Морського союзу.  Ще у 432 році, під впливом Спарти, спалахнуло анти афінське повстання на півострові Халкідіка в полісі Потідея. Лише направивши туди великі сили, після 2,5 років облоги Афіни смогли придушити повстання.

У 427 році повстає союзний острів Лесбос. Лесбос був дуже багатим островом, тому його втрата означала крах всього Афінського морського союзу. Афіни жорстоко розправились з повстанцями, стративши 1000 громадян полісу Мітілени, що на Лесбосі. Проявивши неабияку жорстокість, Афіни показали всім своїм «союзникам», що їх чекатиме, у разі «зради».

Афіни змогли відбити всі спартанські наступи та придушити всі повстання, і після цього Афіни самі почали морську облогу Спарти, постійно спустошуючи узбережжя Пелопоннесу. Внаслідок таких дій, від Спарти починають відпадати її союзники острови – Кефалленія та Закінф, крім цього були захоплені стратегічні пункти на заході Пелопоннеса.

З самого початку війни, в Афінах тривала запекла внутрішньополітична боротьба між двома угрупуваннями – радикальною та поміркованою. Радикали, на чолі з багатим ремісником Клеоном, прагнули мобілізувати всі сили та завдати швидкої поразки Спарті. Помірковані, на чолі з найбагатшою людиною в Афінах, землевласникові Нікії, прагнули оборонятися та йти на примирення зі Спартою.

Афінські перемоги, виришили долю цієї боротьби на користь групи Клеона. У 426 році, стратегічна ініціатива перейшла до Афін.

У 426-424 роках воєнні дії йшли переважно на Заході Пелопоннесу та частково в Сицилії. Афінські війська закріпились на заході Пелопоннесу та ледь не спровокували масове повстання ілотів проти Спарти.  Лише відзив всіх спартанських військ за меж Спарти та мобілізація всіх сил, відвернула крах Спарти. Окрилені успіхами, Афіни втратили почуття реальності. Ще у 425 році афінська армія спробувала захопити Коринф, проте зазнала поразки та була змушена тікати. У 424 році афіняни спробували завдати поразки Фівам. Але внаслідок битви при Делії, афінська армія була розгромлена.

У 427-424 роках тривали бойові дії на Сицилії. На початку, невеликий афінський загін, користуючись конфліктом між сицилійськими полісами, здобуває ряд перемог. Але врешті решт, у 424 році не отримаючи достатньої підтримки з Афін,  загін був змушений евакуюватися з Сицилії.

Але найбільша небезпека, чатувала на Афіни у Халкідіці. Прагнучи ослабити позиції Афін у регіоні, спартанський полководець Брасід на чолі 1700 чоловік рушив у Халкідіку.  Брасід заручився підтримкою македонського царя та кількох місцевих полісів, швидко взяв головну афінську твертину у регіоні – Амфіполь.

Афіняни не могли змиритися з падінням Амфіполя. Тому, у Халкідіку було направлено військо на чолі з Клеоном. У битві при Амфіполі, яка відбулася 422 року, спартанці перемогли афінян, проте в самій битві загинули обидва полководці – Брасід та Клеоном, а спартанці також зазнали тяжких втрат.

Спартанці продовжували утримувати Аміфіполь, проте розуміли що утримувати Халкідіку буде дуже важко. Крім того, Афіни продовжували утримувати на заході Пелопоннесу свої військові бази постійно загрожуючи самій Спарті. Афінське становище буле ще більш тяжким. Радикальне угрупування зазнало поразки, і політичне лідерство перейшло до Нікія та його прибічників. Тому, з огляду на ці обставини, обидві сторони були схильні до перемир’я.

У 421 році Нікій очолив мирну делегацію до Спарти. Між Афінами та Спартою було укладено перемир’я – Нікієв мир. За умовами перемир’я сторони звільняни захоплені міста та обмінювалися полоненими, а також зобов’язувалися не приймати біглих рабів.  За договором, мир повинен був тривати 50 років, проте сторони знали, що це лише коротке перемир’я, щоб зібратися з силами.

  Сицилійська експедиція та декелійська війна 415-404 роки.

За 5 років перемир’я, Афіни зуміли відновити флот, поповнити державну скарбницю, а також загони гоплітів.  Головним стратегічним напрямок, для Афін,  було Іонічне море, оскільки у Егейському, Афінси повністю домінували. Також, Афіни прагнули поглибити протиріччя між членами Пелопоннеського союзу – Спартою та Коринфом і Фів. Коринф та Фіфи не хотіли заключати мирний договір з Афінами, і тому не схвалювали рішення Спарти. Крім, цього Афіни так і не здали військові бази на Пілосі та Кіфері, де продовжували утримувати військові гарнізони.

Основний удар наносився на Сицілії. Могутній флот у 200 короблів та сухопутна армія з майже 40 тис. чоловік (10 тис гоплітів та 30 легкоозброєних воїнів) мала встановити контроль над Сицілією та повністю заблокувати Спарту із Заходу.

Афінську армію очолили стратеги – Нікій, Ламах та Алквіад. Приводом для вторгнення Афін у Сицилію стало запрошення поліса Сегести для допомоги у боротьбі проти Сіракуз.

Як тільки афінська армія досягли Сицилії, вона відразу відчула ворожий настрій місцевого населення. Афіни так і не змогли заручитися підтримкою місцевих полісів у боротьбі проти Сіракуз. Крім того, на допомогу Сіракузам прийшла спартанська армія на чолі з Гіліппом. У 413 році афінська армія зазнала нищівної поразки від спартансько-сіракузької армії. Більша частина афінян потрапила у полон, та згодом продана у рабство, а афінські стратеги Нікій та Демосфен були страчені.

Поразка сицилійської експедиції була фатальної для Афін у Пелопоннеській війні. Афіни втратила можливість встановити контроль над  Іонічним морем. Крім великих втрат людських ресурсів та фінансів, Афіни втратили свій престиж у еллінському світі, а також це призвело до появи олігархічної опозиції, яка прагнула скинути демократичний лад.

Тепер, стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Спарти. Враховуючи попередній досвід, спартанська верхівка відмовилася від постійних вторгнень у Аттіка. Замість цього, спартанці створили опорний пункт у місті Декелея (22 км до Афін), де був поміщений маленький загін, який постійно докучав афінським селян. Безперервні вторгнення у Аттіку, повністю паралізували сільське господарство Афін. Ще більшої, сили набуває афінська олігархічна партія.

Проте, сили Афін були ще дуже великим, а флот та майстерність моряків не мав рівних серед всіх народів того часу. Тому, першочерговим завданням Спарти, було створення потужного флоту, який міг би конкурувати з афінським. Але, Спарта не мала ні фінансів, ні потужних традицій морської справи.

За таких умов, Спарта вдається до безпрецедентних кроків – звертається за допомогою до Персії. Персія вважалася варварською державою у всіх греків, і тому йти на такий крок було дуже ганебно.

Разом з тим, Персія була зацікавлення у ослабленні Грецького світу, і давно хотіла повернути собі малоазіатські поліси, яка вона втратила після греко-персидських війн. Спарта дала мовчазну згоду на перські претензії  у Малій Азії, і за це отримала величезну грошову допомогу у війни проти Греції.

Починаючи з 412 року Спарта починає будувати флот на перські гроші. У 412-411 році проти Афін повстає вся Іонія та острів Хіос. На допомогу повстанцям, Спарта направила флот на чолі з Алквіадом (який перейшов на сторону Спарти).   Афінський морський союз починає розпадатися.

За цих умов, Афіни йдуть на пом’якшення політики щодо союзників – повністю відміняється форос (союзницький внесок) та поліси отримують автономію.    Афіни зуміли зупинити розпад морського союзу.

Нестабільне положення Афін призвело до посилення олігархічної опозиції. У 411 році до н.е. в Афінах відбувся державний переворот, до влади прийшли 400 найбільш знатних громадян Афін, які і сформували Раду Чотирьохсот.

Правління афінської олігархії не змогло заручитися підтримкою народа, і тому швидко почало викликати невдоволення у демоса та афінських союзників. Афінський флот не визнав олігархічної влади, тому що в Афінах існувало двовладдя – Влада Ради 400 та влада Флоту.

Афінські олігархи прагнули укласти мирний договір зі Спартою. Але Спарта бачила свою перевагу, уже не хотіла укладати мирний договір. Тим часом, більшість союзників Афін почали виходити із союзу.  Над Афінами знову нависла загроза поразку. Але доля знову усміхнулася Афінам. Алквіад посварившись зі спартанцями, знову перейшов на сторону Афін.

Алквіад, маючи зв’язки з Персією, починає отримувати підтримку на відновлення Афінської могутності.  Афінський флот зумів завдати декілька поразок спартанцям – у битві при Абідосі (411) та Кізікі (410).  Афіни відновили контроль над союзниками. Перемоги над спартанцями призвели до остаточної втрати влади олігархів та встановлення демократичних порядків.

 Персія занепокоїлася посиленням Афін, і тому знову починає фінансувати Спарту.   Отримавши персидську підтримку, спартанці на чолі з Лісандром вирішили завдати останнього удару по Афінам. Спартанський флот діяв в Іонії, щоб перекрити доступ Афін до товарів із Північного Причорномор’я. У 406 році, у битві при Аргінуських островах, Афіни здобули останню перемогу над Спартою.

Вичерпавши всі сили, у Афін уже не було надії на перемогу. У 405 році до н.е. у битві при Егоспотамосі, Лісандр заманив у пастку афінський флот, та майже повністю знищив його. Спартанці обложали Афіни зі всіх сторін. У 404 році, Афіни капітулювали. За умовами миру, Афіни втрачали увесь флот, зруйновувалися мури навколо міста, розпускався Афінський морський союз  та в місто поверталися всі вигнанці – прихильники олігархії.  Влада в Афінах переходила до 30 правителів, яких підтримувала Спарта.

Внаслідок Пелопоннеської війни Афіни втратили своє панівне становище серед всієї Еллади. Спарта займає місце Афін, проте ослаблена війною Спарта уже не могла без персидської підтримки утримувати своє домінуюче положення. Загальним наслідком Пелопоннеської війни, стало ослаблення всього грецького світу, що згодом дозволило Македонії завоювати Грецію.

Залишити відповідь