Міста Генуезької Газарії

У 60-х роках XIII ст. генуезці вже міцно закріпилися в Північному Причорномор’ї. Дуже швидко, одна за іншою, тут зявляються торгівельні факторії, які перетворюються  на справжні, часто достатньо великі і впливові міста, такі, як Кафа (Феодосія) і Тана (Азов). Але ще до укладення Німфейського договору  генуезці вже мали міцні позиції в  цих землях.

У 1226 році вони виторгували у татарського хана Оран-Тімура руїни Феодосії і на їх місці побудували фортецю Кафу, яка стала центром чорноморських володінь Генуї. Існує легенда про викуп землі для міста. Вона оповідає, що представники місцевого населення погодилися віддати землю під поселення, але за умови, що покупці наповнюють волову шкіру золотом, а потім беруть стільки землі, скільки займе за площею ця шкіра. Після завершення операції генуезці розрізали шкіру на вузькі ремінці, зв’язали їх між собою і розтягнули по периметру. Ця хитрість дозволила зайняти досить велику площу, якої вистачило для спорудження міста.

Далі експансія генуезців просувалася надзвичайно швидко. Після захоплення  Феодосії вони зводять кріпосні стіни Воспоро (Керч), відбирають у венеціанців ослаблену татарськими набігами Солдайю, на березі унікальної чорноморської бухти зводять фортецю Чембало (Балаклава). У 1381 році за договором з татарами, генуезці закріпили закріпили за собою 18 селищ солдаїської округи і придбали капітанство Готію, як в середні віки називали Південне узбережжя Криму (Гурзуф, Ялта, Алушта). Італійські поселення в Криму отримали загальну назву Генуезька Газарія.

Руїни фортеці Чембало (Балаклава)

Головним торгівельним і політичним центром Газарії стала Кафа. Перші споруди Кафи зводилися на вершині Карантинного холму. За свідченням візантійського письменника Нікіфора Григора, колоністи спочатку вдовольнялися лише «невеличким простором на якому жили без усілякої іншої огорожі, крім лише рову та насипного валу». Але протягом всього лише 15 років на цій території було споруджено згадувані в ділових документах склади товарів, резиденція голови факторії – консула, лікарня св.. Іоанна, церква св. Франциска, Капелла генуезців, а також приватні будинки колоністів.

Могутність міста швидко зростала. До 1281 року належить перша згадка міста в двох нотаріальних актах. Акти свідчать про розповсюдження тут комерційного кредитування. У1289 році до Кафи з республіки Сан – Джорджо  було відряджено першого консула.  А через рік для міста було  вироблено спеціальний  устав. Кафа сягнула такого піднесення, що спромоглася спорядити експедицію до Тріполі для підтримки генуезців, які перебували в облозі військ єгипетського султана. В цьому епізоді хроніст повідомляє про те, що італійці запізнившись з допомогою, повернулися в море і захопили мавританське судно. Останнє свідчить про практику грабунку. Нерідкими були і випадки зіткнень між конкурентами, наприклад, морська битва біля Сурожа 1277 року між пізанцями і генуезцями.

Кафа була розвиненим центром ремесла: у часи розквиту на початку 15 ст. тут налічувалось близько 8 000 будинків і мешкало близько 70 000 осіб, що для часів середньовіччя було великою цифрою.

До 1328 року Кафа перетворилася на найбільше багатонаціональне середньовічне місто. Папа римськийІоанн  XXII, побачивши квітучий стан міста, заснував в нім єпархію. У цьому ж році генуезці оточили місто огорожею з колод, скріпливши їх цементом, а в 1352 році при консулі Готтіфредо де Зоаліо почали замінювати цю огорожу кам’яною стіною з високими баштами і декількома міцними воротами, що закривалися.

Зростанню могутності Кафи сприяло підвищення ролі Північного Причорномор’я в міжнародній торгівлі країн Заходу зі Сходом. Досить скоро Кафа стала найбільшим транзитним центромміжнародної торгівлі і опорним пунктом генуезьких колоній в Північному Причорномор’ї. Через Кафу до Європи вивозилася пшениця, східні прянощі, золото і коштовні камені. Місто було обширне і багате. В порту стояли сотні купецьких галер. На рейді затоки Кафи можна було побачити відразу до 200 кораблів, тут завжди стояла частина кафського комерційного флоту. Найчастіше це були парусний-грібні судна — фусти.

На ринку Каффи велася торгівля Західної Європи зі Сходом і з Руссю. Торгували російським хутром, шкірою, воском і зброєю; прянощами, фарбниками, шовком і дорогоцінним камінням з далеких східних країн. Великим попитом у проїжджих купців користувалися і місцеві товари: сіль, солона риба, ікра, хліб тощо. Є припущення, що в різний час через місто проходив Великий шовковий шлях. В італійські міста Східного Криму і Приазов’я морем і суходолом прибували купецькі каравани з Візантії, Золотої Орди, Русі і Західної Європи.

Історичні документи також свідчать про те, що в XIII — XV століттях місто було центром работоргівлі в басейні Чорного моря, її невільничий ринок був відомий і при Генуї, і, пізніше, при турках. Міцні працівники купувалися для роботи; рослі, сильні чоловіки — для вигідного перепродажу в гвардію царів і полководців далеких країн. Багато чоловіків продавали на галери. Дівчат купували для гаремів, старших жінок — для роботи в будинках. Кафа була найбільшим центром работоргівлі в регіоні.

Саме місто було розбите на численні квартали згідно з національними, конфесійними ознаками й професійною приналежністю. Тут жили греки, італійці, вірмени, євреї, українці, болгари, караїми і татари. В Кафі було близько 20 тисяч будинків, понад сто церков і мечетей, більше ста фонтанів, ціла система дренажних колодязів, басейнів і гротів, залишки яких археологи знаходять до цього дня. Місто прикрашали монументальні палаци і храми, побудовані кращими майстрами італійського Відродження.Торгівельні потреби і зростання кількості місцевого населення стимулювали розвиток ремісничого виробництва. Джерела називають десятки професій місцевих ремісників, які займали в місті окремі квартали. Тут працювали ковалі,столяри, зброярі, гончарі, миловари, м’ясники тощо. Розвиток внутрішньої торгівлі викликав необхідність чеканки власної монети, нею став срібний аспр.

Генуезці контролювали збут виробів колоніального ремісництва, обкладали податками ремісницькі майстерні отримуючи значні прибутки, при цьому уважно стежили за ситуацією на ринку і рішуче пригнічували конкуруючі галузі місцевого ремісництва сусідніх країн, зокрема Візантії. Італійцям програвали в конкурентній боротьбі не лише візантійські ремісники, але й купці. У торгівлі цілим рядом товарів генуезькі купці стали монополістами загальноєвропейського масштабу.

В ті роки Кафа розрослася настільки, що їй стало тісно в межах міських стін, і Генуя опоясала місто другою кріпосною стіною. Залишки оборонних споруд — башти святого Костянтина, Климента, кругла башта, а також частина кріпосної стіни — збереглися до наших днів.

Башта святого Костянтина

Під зовнішньою кріпосною стіною в густозаселених кварталах рядами були розташовані майстерні, лавки, базари, таверни. Спочатку італійці, присвоївши собі особливі привілеї, розселялися окремо, але з плином часу межа між заможними генуезькими будинками і житлами місцевої знаті практично зникає.

Всі городяни незалежно від свого майнового стану і  віросповідання знаходилися під постійною загрозою нападу і були змушені дотримуватися певним законам життя у фортеці. Сама фортеця не лише формувала оточуючий простір,  абсолютно домінувала над всіма іншими будівлями, але і визначала розпорядок життя міста. Міська брама відкривалася лише в чітко визначені годи зранку і зачинялася у вечорі Після вечірнього колокольного дзвону городянам під загрозою штрафу заборонялося виходити на вулиці. Устав визначав час, коли городяни мали гасити світло в будинках. В нічний час за міську браму не дозволялося виходити навіть консулу.

Адміністративний центр Кафи знаходився у внутрішній, добре укріпленій частині міста, так званій цитаделі, залишки якої збереглися на Карантинному пагорбі. Тут знаходився консульський палац, резиденція латинського єпископа, проходили різноманітні святкові заходи. Перелік святкових днів, коли офіційно було заборонено працювати, диктувався з Генуї. У 1440 році було прислано список, який включав 31 обов’язкове католицьке свято. Хоча

більшість населення кримських міст зберігало вірність своїм традиційним конфесіям. Мусульманські та іудейські свята відзначати не заборонялося, а практично половина православних свят збігалася з католицькими.

Найбільш урочисто відзначали Різдво, Пасху, свято Іоанна Предтечі і покровителя Генуї – Святого Георгія. Казначейство міст напередодні свят виділяло гроші на придбання церковних свічок, роздачу милостині і організацію прийомів у консульському палаці.

Владу в італійських колоніях очолював консул. У 1278 році в Солдаї затвердилася консульська влада і сюди з Венеції прибув перший консул. Із встановленням владного апарату завершується оформлення  купецьких факторій в колонії, що стало  закономірним підсумком розвитку купецького капіталу, тривалого і поступового проникнення італійців на Чорне море. Системи управління встановлені у Генуезьких факторіях була більше спрямована на підтримку приватної ініціативи і  капіталу.

Керівництво Газарією було побудовано за зразком Генуї з її розвинутою бюрократією. Чорноморські колонії очолював консул Кафи. Йому підкорювалися очільники адміністрацій інших міст. Консули обиралися з представників патриціату метрополій. Консул обирався всього на 1-2 роки. Він приносив присягу перед суддями Кафи про дотримання уставу Кафи і законів Генуї.

В своїй владі консул спирався на раду попечителів і раду старійшин, яких сам і призначав. Рада попечителів займалася благоустроєм, ремонтом і будівництвом фортеці, здійснювала загальний нагляд за торгівлею. Раді старійшин належали загальні контрольні функції. Вищі посади в містах займали лише генуезці, менш важливі, могли зайняти представники місцевої знаті. За отримання чиновницького посту сплачувався податок, а деякі особливо прибуткові посади продавалися з аукціону.

Координуючи свою діяльність з представниками місцевої знаті генуезців не рідко вдавалися до експлуатації представників нижчих верств. Населення факторій обкладалося значними податками і штрафами. Прямі податки – поземельний, подушний, податок на прибутки і будівлі доповнювалися опосередкованими податками на харчові припаси, ліс, траву, вугілля тощо. Збір податків нерідко доручали місцевим відкупщикам, що призводило до  значних зловживань. Така політика часто призводила до повстань, лише протягом XV століття їх було п’ять, в 1454, 1456, 1457, 1463 роках.

Генуезці не обмежувалися лише владою над приморськими містами, але і підкорювали собі землі сільської округи. Деякі колоністи перетворювались на таких феодалів, про яких Європа на той час вже практично забула. Власне феодалізація генуезького панівного класу розгорнулася саме в колоніях.

Ситуація в італійських колоніях значно погіршилася в другій половині XV століття. Вирішальним став 1453 рік, коли турки захопили Константинополь і чорноморські протоки. Шлях з факторій до Генуї було відрізано. Після падіння Візантії Генуя, ослаблена Європейськими війнами не спромоглася захистити свої колонії, і поступилася чорноморськими володіннями своєму банку Сан-Джорджо (банк Св. Георгія). Міжнародне положення колоній погіршилось: посилився військово-політичний тиск Кримського ханства, Османської імперії, загострилися відносини з князівством Феодоро в Криму. У 1475 р. Генуезькі колонії були завойовані османськими військами під командуванням паші Гедика Ахмеда і включені до складу Османської держави.

Захопивши Кафу, турки перейменували її в Кефе (Кеффе) і перетворили на свій головний опорний пункт на Кримському півострові. Тут знаходилася резиденція намісника турецького султана в Криму.Так завершився період двохсотрічної італійської колонізації півострова.

Література:

1. Андреев А.Р. История Крыма. – М. : МОНОЛИТ,  2002

2.Уривалкін О.М. Історичне краєзнавство : навч. посіб. / О.М. Уривалкін. – К.: КНТ, 2006. – 296 с.

3. От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до конца XVIII в.). – 4-е изд., стереотипное. – Симферополь: издательство «Доля», 2007. – 288 с.

4. Еманов А.Г. К вопросу о ранней итальянской колонизации Крыма.  [Електронний ресурс]: Электронный архив ЦКО УрФУ. Режим доступу:http://elar.usu.ru/bitstream/1234.56789/2380/1/adsv-19-06.pdf

Залишити відповідь