Кочові племена Південної України: загальна характеристика

Євразійські степи – це найбільша рівнина на Землі. Степи простягаються від берегів Тихого океану – Маньчжурії і досягають Угорщини, утворюючи неозору рівнину яка простягається приблизно на 6 тис. км. Горні системи Тянь-Шань, Урал та Карпати, а також великі річки – Дніпро, Дон, Волга та ін. не становили великих перешкод для міграції кочового населення в давнину. В силу географічних обставин, південноукраїнські степи займають периферійне положення на заході Великого Степу, і тому ставали кінцевим місцем призначення для кочових племен.

Міграції іраномовних племен на території України

Міграції іраномовних племен на території України

У III – II тис. до н. е. в добу бронзи, в українських степах змінювався найдавніші індоєвропейські племена – середньостогівська, ямна, катакомбна та зрубні археологічна культури. Населення цих археологічних культур хоч і знала скотарство, проте лише в архаїчній відгінній формі. Починаючи з I тис. до н.е. – доби заліза, степи Північного Причорномор’я заселяли іраномовні племена – кіммерійці, скіфи, сармати, які належали до східньоіранської гілки індоєвропейців, які займалися переважно кочовим тваринництвом.

Панування кочових іраномовних племен в українських степах тривало з приблизно 900 р. до н.е. до кін. IV ст. н. е. – до навали першої тюркської орди – гунів.  Саме разом з появою іраномовних кочовиків на території України набувають поширення зброя та знаряддя праці з заліза – починається рання  залізна доба. У цей час південноукраїнські степи стали західною частиною своєрідної кочової іранської цивілізації, яка охоплювала євразійські степи від Дунаю до Алтаю. В межах цієї цивілізації можна виділити три культурно-історичні області:

  1.  Західно-скіфська (західна)– степи України та Північного Кавказу.
  2. Савромато-сарматська (центральна) – степи між Нижнім Доном та Південним Уралом.
  3. Сако-масагетська (східна) – територія Середньої Азії.

Починаючи з IV тис. до н.е. клімат Південної України стає значно посушливим, починається процес аридизації клімату – меншає кількість опадів та піднімається середньорічна температура повітря, степи стають сухими, поширюється опустелення. Заняття землеробством поступово стає невигідним, тому економіка стає все більш залежною від тваринництва.  З I тис. до н. е. всі племена Степової України повністю переходять на заняття кочовим тваринництвом. Першим народом, який був повністю кочовим, були кіммерійці.

Зміни в природному середовищі та економіці призвели до зміни психології  та способу життя степових племен. Великі гурти худоби дуже швидко з’їдали та витоптували траву, і тому вимагали постійної зміни пасовиськ.  Постійні міграції населення в пошуках корму для тварин призводили до перманентних конфліктів із сусідами за кращі пасовиська. Випас худоби не потребував великої кількості робочих рук, декілька чабанів могли легко випасати велике стадо.

Всі інші чоловіки автоматично ставали воїнами, які повинні були завойовувати нові пасовища. Також, кочовий спосіб життя унеможливлював наявність постійних поселень, де населення могло би займатися ремісничою діяльністю, аби задовольнити потребу в зброї, предметах розкоші, не кажучи все про продукти землеробства. Це змушувало кочовиків йти на контакти з осілим землеробським населенням. Контакти з землеробами не завжди були мирними. Саме ці  умови – постійна боротьба за пасовиська та конфлікти з землеробськими племенами зробили дуже агресивною культуру кочових народів, де центральне місце займав ідеал воїна. Агресивність та мілітарність культури кочовиків виявлялася у всіх царинах духовного надбання народів – міфах, легендах, піснях  та ін., за допомогою яких виховувалося молоде покоління кочовиків, щоб в майбутньому стати воїнами.

Визначний внесок у дослідження іраномовних племен Південної України зробили представники київської школи скіфологів – О. І. Тереножкін, В. А, Ільїнська, Є. В. Черненко, Г. Т. Ковпаненко, Б. М. Мозолевський, В. Ю. Мурзін, О. В. Симоненко, а також російські вчені – Б. М. Граков, М. І. Артамонов, Б. О. Рибаков, К. Ф. Смірнов.

Література:

  1. Залізняк Л. Л. Первісна історія України: Навч. Посібник. – К.: Вища шк.., 1999. – 263 с.: іл..
  2. Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи, Коментарі. – Вид. 2-ге, випр.. та доп. – Х.: ВД “ШКОЛА», 2008. – 608 с.
  3. Орест Субтельний «Україна: Історія». – Київ: «Либідь». – 1992.

Залишити відповідь