Історія рабства в США

Вперше африканські раби були завезені на територію США у 1619 році, в колонію Джеймстаун, Вірджинія. Раби були привезені з метою використання на плантаціях тютюну. Протягом XV?? – XV??? ст. рабство поширилося на всю територію північноамериканських колоній, чорношкірі раби займали важливу роль у становленні економікі США.

Пілся винаходу у 1793 році, машини для очистки бавовника – коттон-джин, призвело до початку промислового перевороту на Півдні США – переважно аграрному регіоні, що також сприяло зростанню масштабів работоргівлі та плантаційного господарства

До середини X?X ст. із поширенням американської експансії на Захід та скасуванням рабства в північних штатах, американське суспільсвто сколихають жорсткі дебати навколо самого існування рабство в США. Згодом, це протиріччя між Північними  та Півднними штатами призвело до Громадянської війни в США (1861-1865).

Хоча перемога Півночі і формально звільнила чорношкірих рабів, протее до середини 1960-х років на Півдні США афроамериканці були дискримінованим населенням, відголоски якого зберігаються до сьогоднішіх днів.

Рання історія

На початку XV?? ст. європейські колоністи починають завозити чорношкірих невільників із Африки, праця яких була набаго вигідніша за білих найманих працівників. Оскільки, чорношкірі раби коштували дешевше та були фізично витриваліші.

Після 1619 року, коли голландский корабель привіз першу партію із 20 чорно шкірих невільників у Вірджинію, рабство поширюється на всій території британських колоній в Північній Америці.

 На жаль, відсутні  точні дані щодо загальної кількості чорних рабів, які були завезені в Новий Світ, проте достеменно відомо, що лише у XV??? ст. на територію США було завезено 6-7 млн. рабів.

Протягом 17 і 18 ст. раби працювали в основному на плантаціях рису, тютюну та індиго на південному узбережжі США.

Під час Американської революції (1775-1783) багато колоністів починають залучати чорних рабів до боротьби протии британського панування. Особово сильним це явище було на Півночі, де рабство не набуло значних розмахів. Після здобуття незалежності, на Півночі СШа починається поступове звільнення афроамериканців із рабства. Хоча, конституція США, закріпила існування рабства в США, населення молодої нації по різному відносилося до існування мілойонів невільників. З часом, виникає рух за звільнення чорношкірих рабів – аболюціонізм.

Рабство після 1793 року

Наприкінці 18 століття, екстенсивний розвиток сільського господарства на Півдні США вичерпується, сільське господарство Півдня починає занепадати, особливо розорюються плантації тютюну. Разом із кризою сільського господарства, рабство втрачає свою роль на Півдні.

Приблизно, в той же час, після промислового перевороту в текстильній промисловості Британії виникає великий попит на американську бавовну. Але, збирання бавовни залишається дуже не вигідним заняттям, оскільки очистка культури відбувалася в ручну.

У 1793 році молодий американський  вчитель на ім’я Елі Уїтні винайшов коттон-джин, простий механізований пристрій, який міг доволі ефективно очищати бавовну. Його пристрій був дуже швидко широко застосований у сільського господарстві, і протягом декількох років Південь США переорієнтовується на виробництво бавовни. Саме ця подія, призвела до реанімації рабства на Півдні США і продовжило його життя, ще на кілька десятиліть.

Рабство ніколи не було широко поширеним на Півночі, хоча багато з бізнесменів регіону розбагатіли на работоргівлі та із інвестицій у південні плантації. Між 1774 і 1804 роками, всі північні штати скасували рабство, проте на Півдні рабство не тільки продовжувало існувати, ба навіть переживало період піднесення.

Хоча у 1808 році Конгрес США заборонив ввіз рабів на територію США, внутрішня работоргівля дуже процвітала, протягом першої половини 19 століття обсяги работоргівлі  збільшилися у тричі, а загальна кількість рабів досягла 4 мільйонів осіб. Половина із яких, працювала на бавовняних плантаціях Півдня.

Раби та Рабовласники

До  1861 року, раби складали близько третини населення Півдня. Більшість рабів жила на великих плантаціях та невеликих фермах, багато рабовласників володіли менше ніж 50 рабами.

Рабовласники прагнули зробити рабів повністю залежними від них, всіляко регламентуючи їх життя. Рабам заборонялося вчитися писати та читати, їх поведінку та пересування було обмежено.

Багато рабовласників практикували близькі відносини із рабинями, від чого народжувалися діти змішаного походження. Політика рабовласників по відношенню до рабів була дуже проста –  нагорода слухняних та жорстока кара для бунтівних рабів.

Разом із тим, в середині самих рабів існувала сурова ієрархія (від кваліфікованих ремісників до простих польових робітників). Часто привілейовані раби займали набагато кращі умови життя, ніж прості білі селяни.

Не існувало законодавчої бази для  існування шлюбів між рабами, проте рабовласники широко застосовували шлюби між рабами, для збільшення кількості рабів. Відсутність шлюбного права у рабів, дозволяло спокійно розділяти сім’ї рабів коли виникала така необхідність.

Повстання рабів завжди мали місце, проте ніколи не були масовими. Найбільш відомим повстанням рабів, було повстання Ната Тернера.   У 1831 році у Саутгемптоні, штат Вірджинія відбулося повстання рабів на чолі з Натом Тернером. Група Тернера, яка налічувала в кінцевому етапі повстання 75 чоловік, вбила за два дні 60 білих. Врешті-решт місцеве ополчення та війська придушили повстання.

Прихильники рабства завжди показували, що чорношкірі не можуть себе адекватно поводити, і наголошували що рабство дисциплінує і привчає  до культури. Проте аболіціоністи навпаки стверджували, що репресивні дії проти афроамериканців призведуть до масових повстань. Повстання рабів впливали на посилення аболіціоністських позицій в американському суспільстві.

Виникнення руху аболіціоністів

З 1830 до 60-х на Півночі США набуває сили рух аболіціоністів, лідерами якого був колишній рад Фредрік Дуглас, та білі прихильники – Вільям Ллойд Гаррісон,  засновник радикальної газети «Визволитель», і Гаррієт Бічер-Стоу, який опублікував бестселер проти рабства роман ” Хатина дядька Тома” ( 1852).

Серед аболіціоністів було два погляди на рабство. Прихильники першого, вважали що рабство протилежне християнству, і саме по собі є гріхом. Прихильники іншого погляду, вважали, що рабство є економічно не вигідним та дуже репресивною системою.

Починаючи з 1780-х років вільні афроамериканці та білі аболіціоністи прагнули всіляко допомагати звільненню чорношкірих з рабства. Створюється мережа притулків, де можна було  переховуватися біглим рабам.

Ця практика, увійшла в історію під назвою Підземна Залізниця. З 1830-х років мережа підземних залізниць збільшується. За різними оцінками до початку Громадянської війну, Підземна залізниця допомогла звільнитися з рабства від 40 до 100 тис. рабів.

Успіх підземної залізниці посилював рух аболіціоністів, але разом із тим сприяв поширенню напруги між Північними та Південними штатами.

Експансія на Захід та дебати щодо рабства в США.

Швидке зростання території США у першій половині 19-го століття викликало дискусії щодо обмеження чи навіть скасування рабства.

У 1820 році, виникла запекла дискусія у  федеральному уряді, щодо обмеження рабства  в новозаснованому штаті Міссурі. Конфлікт був завершений компромісом: Міссурі був прийнятий в Союз у  якості рабовласницького штату, а  Мен у якості вільного штату, також всі території на північ від Міссурі проголошувалися вільними без рабства.

Компроміс 1820 року дозволив зберегти Союз, проте аж ніяк не вирішив проблему рабства  серед американців.

У 1850 році був укладений ще один незначний компроміс був укладений , щоб вирішити питання про території отримані після перемоги у війні з Мексикою. Чотири роки по тому , закон «Канзас- Небраска» дозволив розповсюджувати рабство на нові території, стверджуючи верховенство народного суверенітету над указом Конгресу.

Свавілля на Півночі з приводу закону Канзас- Небраска означало крах старої партії вігів і народження нового , все – північній Республіканської партії.

 У 1857 році Верховний суд виніс рішення  у справі  Дред Скотт ( за участю раба , який подав до суду за незаконне захоплення його в рабство на територіях вільних від рабства).  Рішення Верховного Суду скасувало Компроміс Міссурі, ухваливши, що всі території були відкриті для рабства.

У 1859 році після страти керівника аболіціоніста-терориста Джона Брауна, знову відбувається розкол серед американського суспільства. На Півночі, Браун був народним героєм, борцем за свободу афроамериканців, а на Півдні безжальним вбивцем.

Громадянська війна та скасування рабства

Протиріччя між рабовласницькими та вільними штатами  досягло критичної точки у наступному році, коли кандидат від Республіканської партії Авраам Лінкольн був обраний президентом. Протягом трьох місяців, сім південних штатів вийшли зі складу США та сформували Конфедерацію Штатів Америки; ще чотири ввійдуть до Конфедерації під час  Громадянської війни (1861-65).

Хоча Лінколь виступав проти рабства, проте не хотів відразу ж розколювати націю шляхом скасуванням останнього.

Лише пізніше, у зв’язку з військовою необхідністю, та зростанням аболіціоністських настроїв на Півночі та втеча багатьох рабів з Півдня, Лінкольн пішов на цей крок.

Через п’ять днів після кривавої перемоги Союзу у битві при Ентітемі у вересні 1862, Лінкольн видав попередній варіант прокламації про скасування рабства, а з 1 січня 1863 року, він зробив це офіційно – “раби в межах будь-якого штату ставали вільними без будь яких компенсацій. “

Прокламація звільнила 3 млн. чорних рабів в південних штатах, призвела до втрати основної робочої сили на Півдні, а також дозволила Союзу отримати підтримку міжнародного співтовариства на завершальному етапі війни.

186 000 афроамериканців воювали на боці армії Союзу, до кінця війни 36 000 загинули за ідеали свободи. Загальні жертви Громадянської війни сягнули 620 000 ( при населенні у 35 млн.), що набагато більше ніж втрати США у двох світових війнах разом узятих.

Після скасування рабства

Прийняття у кінці 1865 13-й поправки офіційно скасувала рабство. Проте положення чорношкірих залишалося ще дуже напруженим, особливо під час Реконструкції Півдня (1865-77).

14-а поправка (1868) проголосила, що колишні раби отримали право громадянства та рівний захист Конституції, а 15-а (1870) поправка права голосу.  Але положення Конституції часто ігнорувалися або порушуються, в деяких випадках положення колишніх рабів було ще тяжчим ніж до війни. Тепер їм доводилося боротися з протидією колишніх конфедератів у економічній сфері, які заключали кабальні угоди для чорношкірих.

Незважаючи на здобутки Реконструкції, чорні отримали деякі політичні права. Проте, дуже швидко, у Південних штатах були прийняті расистські закони Джима  Кроу які проголошували сегрегацію для чорних. Політичне домінування білих ознаменувало створення численних расистських організацій на зразок Ку-Клус-Клана, члени яких тероризували колишніх рабів та прихильників аболіціонізму.

Майже через сторіччя, режим дискримінації та расизму впав. Рух за громадянські права у 1960-і роки, призвів до остаточного зрівняння в правах чорного та білого населення.

 Переклад та адаптація: history.com

Залишити відповідь