Гадяцький договір 1658 року

Гадяцький договір (Гадяцькі пакти) – українсько-польська мирна угода, підписана 16(06) вересня 1658 р., після довгих переговорів на козацькій раді неподалік м. Гадяч (нинішній районний центр Полтавщини) гетьманом Іваном Виговським (?-1664) з урядом польського короля Яна II Казимира Ваза (1609-1672). По суті, пакти передбачали повернення Козацької держави під скіпетр польського короля.

В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої. Концепцію Гадяцького трактату виробив Юрій Немирич (1612-1659), безумовно один з найвидатніших і здібних представників козацької еліти, найближчий соратник гетьмана Виговського і людина з рідкою для тих часів освітою. Немирич в розробці документу спирався на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого Князівства Руського, тобто Козацької держави в межах, які на той час склалися.

Основні положення Гадяцького договору:

  • Україна в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств під назвою “Руське князівство” разом з Польським королівством і ВКЛ входила до “єдиної і неподільної Речі Посполитої” на рівних правах;
  •  влада гетьмана визнавалася довічною, а по його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана;
  •  утворювалися місцеві органи влади за польським зразком;
  • відновлювалися суд і судочинство а також адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 року;
  • Руське князівство не мало прав на самостійні зносини з іншими державами;
  • сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання;
  • дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля;
  • кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців;
  • відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності які існували до 1648 р.;
  • козацтву гарантувалися давні права та привілеї , а по 100 козаків з кожного полку, за поданням гетьмана, отримували від короля шляхетство;
  • на території Руського князівства скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного та католицького віросповідання, православному митрополиту і 5 владикам надавалися постійні місця в спільному сенаті Речі Посполитої;
  • польські і литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, за винятком надзвичайних ситуацій, але ва такому разі вони переходили в підпорядкування гетьмана;
  • окремим пунктом оговорювалося існування двох університетів: Києво-Могилянської академії, урівняної в правах з Краківською, і новоствореної вищої школи зі статусом університету;
  • по всій території держави дозволялося засновувати колегії та гімназії з правом викладання по-латині;
  • проголошувалася повна свобода друку (у тому числі в питаннях, дотичних релігії), аби друкована продукція не містила випадів проти особи короля.

Гадяцька угода між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою, що визначала правовий статус українських земель як Князівства Руського у складі Речі Посполитої Трьох Народів. 16 вересня 1658 р.

Під час ратифікації угоди Варшавським сеймом 1659 р., з неї були прибрані принципово важливі  положення. Так, залишалася чинною уніатська церква, прибиралося право на карбування монети тощо. Але і без того угода викликала вкрай суперечливі настрої в суспільстві. Виговський багатьма сприймався, як зрадник адже в уявленні народних мас, він повернув полякам те, що відвоював в них дорогою ціною Б.Хмельницький. Таким чином, договір, який видавався безумовним успіхом Виговського незабаром привів гетьмана до остаточної поразки.

В радянській історіографії Гадяцьку угоду трактували однозначно негативно, Виговського зображали, як людину, що продала Україну шляхетській Польщі. Але, в новітній історичній науці склалися більш адекватні суперечливим реаліям тієї доби уявлення. Сучасна російська дослідниця Тетяна Таірова-Яковлева  називає Гадяцький трактат феноменом думки української політичної еліти того часу: “Гадяцьку угоду можна порівняти тільки із Конституцією Пилипа Орлика. Саме так корисно і цікаво вивчати цей документ.”

На думку Н. Яковенко “Ідеї Гадяцького трактату є яскравою памяткою політико-правової думки свого часу, що за умов реалізації справді б мали шанс утвердити майбутнє польсько-литовсько-білорусько-української спільноти і оновити Річ Посполиту через нові форми співжиття народів”.

Джерела та література:

  1. Горобець В.М. Гадяцький договір1658 [Електронний ресурс] // Енц иклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2004. – 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gadjackij_dogovir (останній перегляд: 16-01-2013).
  2. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. — К.: Генеза, вид. 2-ге, перероблене та розширене. – К.: Критика, 2005. 584 с. – Режим доступу: http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm
  3. Таірова-Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської  ради – до Андрусівської угоди (1659—1667 рр.). – К., 2003.

Залишити відповідь