Формування суспільно-політичного устрою Запорізької Січі. Адміністративна й судова влада.

Запорізька Січ з самого початку свого утворення була військово-політичною організацією республіканського типу з виборністю керівників, з рівним правом участі усіх козаків у виборах.

Формально найвища влада на Січі належала Військовій (Генеральній) або повній загальнокозацькій раді – «коло» (перша згадка датована 1581 р.). Ради відбувалися два-три рази на рік. Участь козаків у радах була обов’язковою, у ХVІ ст. на Січі, навіть, існував звичай неохочих до ради зганяти силою (за відмову прийти на такого рівня зібрання могли скарати й на смерть). Раду проводив кошовий отаман, а допомагала йому старшина. Формально голосування не було, козаки виявляли своє ставлення гучними окликами, «гуком», підкидаючи при цьому шапки догори. Рада мала широкі права, на ній вирішувалися найважливіші питання Запорізької Січі: про мир і війну, про військові походи, про покарання важливих злочинців.

На раді раз на рік обиралася старшина та підстаршина:

старшина:

–         кошовий отаман (належала найвища влада на Січі);

–         писар (завідував канцелярією);

–         один або четверо осавулів (порядкували військом);

–         обозний (командував артилерією та обозом);

–         суддя (займався судочинством та звичаєвим правом);

підстаршина:

–         шафар (скарбник січового скарбу);

–         кантаржей або кантарлей (наглядав за вагою і мірами);

–         довбиш (обов’язки оповісника та забезпечував збирання хліба);

–         хорунжий;

–         бунчужний та інші.

Усього близько 20 посад із адміністративним персоналом від 49 до 150 осіб (у різні часи). На раді кожен курінь обирав собі курінного отамана.

Крім загальних рад, у запорізьких козаків були ще і ради до «куренів», які вони зазвичай називали «сходками». Курінні збори відбувались тоді, коли старшина й отаман не бажали скликати загальну раду. На раді вирішувалися також і основні господарські справи (наприклад, розподіл землі на паланки, що були джерелом постачання  необхідного господарського добра для утримання війська).

На Січ приходили добровольці, добровільно й брали обов’язок виконувати закони товариства. Але у Січі, як зрештою, і в будь-якій середньовічній державі, не було писаної конституції у сучасному розумінні цього слова. Запорізькі неписані закони, звичаєве право, маючи коріння у звичаях, йшли від самого життя, досвіду, оформляючи по суті вже існуючі суспільні відносини. Тому, якими б дивними не здавалися такі закони, в них була одна вирішальна перевага – вони діяли впродовж декількох століть, чим і довели свою ефективність. Козацькі звичаї були надзвичайно суворими, особливо щодо кримінальних злочинців. Головною метою покарання було завдати жаху іншим козакам. Тюрем на Січі не було, тільки в окремих випадках, коли побоювалися, що злочинець втече, його приковували до гармати і залишали без охорони. Помітний негативний вплив на криміногенну ситуацію справляло вживання алкоголю.

У козацтва виробилася суперечлива система влади і підлеглості. Демократизм на Січі межував з охлократією.

Січі були притаманні риси демократичної держави, адже тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками; була виборна система органів управління; функціонувало власне козацьке право, існувала своя територія.

Терміни

Охлократія – влада натовпу.

Козацька старшина — військовий та адміністративний керівний орган Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Козацьке звичаєве право – сукупність норм поведінки, вироблена у процесі виникнення козацтва та перетворення його на велику суспільну групу (XVI—XVIII ст.).

Залишити відповідь