Американська революція. Війна за незалежність США

“Американська революція” (1775-83) – це більш широка подія, ніж відома в європейській та пострадаянській історіографії “Війна за незалежність США”.  Американська революція включає в себе не тільки конфлікт між 13 колоніями та урядом Вебикобританії, а комплекс – культурних, військово-політичних та економічних подій, 1775-1783 років.

Конфлікт виник із зростаючої напруженості між жителями 13 Північноамериканських колоній Великобританії  та колоніального уряду, який представляв інтереси британської корони. Внаслідок перестрілки між британськими військами і силами колоніальної міліції в Лексінгтоні та Конкорді у квітні 1775 розпочався збройний конфлікт, а наступного літа, повстанці вже вели повномасштабну війну за свою незалежність.

 

Після вступу Франції у війну на боці колоністів у 1778 році, конфлікт, по суті,  переріс з громадянської війни у міжнародний конфлікт. Після того як Контенентальна армія за підтримки французів, перемогла  британські війська у Йорктауні, штат Вірджинія, у 1779 році, американці здобули свою незалежність, хоча бойові дії  офіційно закінчилися  лише у 1783 році.

Передісторія війни

За більш ніж десять років до початку Американської Революції у 1775 році, відносини  між колоністами та британською колоніальною владою були досить напруженими. Британський уряд неодноразово прагнув підвищити свої доходи за рахунок оподаткування американських колоній (зокрема:  “Закон про гербовий збір” у 1765 році, “Акти Таунсенда” 1767 року та “Чайні Закони” 1773 року). Спроби британської влади підвищити податки викликали протести  багатьох колоністів, які обурювалися відсутністю свого представництва в парламенті,  та прагнули мати ті ж права, що й інші  піддані британської корони.

Першою ластівною майбутнього конфлікту була “Бостонська Різанина” у 1770 році. Коли, внаслідок провокації, британські солдати відкрили вогонь по натовпу протестуючих колоністів, та вбили п’ятьох людей. У 1773 році, в Бостоні, група американських патріотів переодягнених в костюми індіанців племені Могавків, проникнули на англійські кораблі, та викинули в море 342 скрині з чаєм. Ця подія увійшла в історію як “Бостонське чаювання”. “Бостонське чаювання” дуже сильно обурило Британський уряд, який в тому ж році приняв “Нестерпні або Примусові закони” які були спрямовані на відновлення порядку в Массачусетсі.

У відповідь на це, група делегатів (у тому числі Джордж Вашингтон від Вірджинії, Джон і Семюел Адамс з Массачусетса, Патрік Генрі з Вірджинії та Джона Джей з Нью-Йорку) зустрілися у Філадельфії у вересні 1774 році, щоб виробити спільну петицію  до  британського монарха.  Перший Континентальний конгрес не пішов так далеко, щоб вимагати незалежності від Великобританії, але він засудив оподаткування без представництва в парламенті, а також виступив проти утримання британської армії в колоніях без згоди останнії, а також видав декларацію прав кожного громадянина, у  тому числі право на життя, свободу, власність та участь в суді присяжних.

Участники Першого Континентального Конгресу вирішили зустрітися знову у травні 1775 року, щоб розробити подальший план дій, але до того часу конфлікт вже почалвся. 19 квітня 1775 року, сили колоніальної міліції зіткнулися з британськими солдатіми в Лексінгтоні та Конкорді (штат Массачусетс), ця подія ознаменувала початок Війни за незалежність США.

Проголошення Незалежності (1775-76 рр.)

Участники Другого Континентального Конгресу голосують за проголошення незалежностіУ Філадельфії, участники Другого Континентального Конгресу (серед нових участників були – Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон) проголосували за створення решулярного війська – Континентальної армії. Командувачем Континентальної армії став Джордж Вашингтон – багатий віргінський землевласник та колишній полковник британської армії. Перше бойове хрещення Континентальної армії відбулося 17 червня 1775 році у битві при Банкер Хіл (біля Бостона)- британська армія генерала Вільяма Хоу  зазнала тяжких втрат, проте повстанці були змушені відступити.

Протягом осені та зими 1775 – 1776 років, сили Вашингтона боролися з британським гарнізоном в Бостоні.  У березні 1776 року британські війська були евакуйовані міста,  Хоу та його люди відступають до Канади, щоб підготувати масштабне вторгнення  в  Нью-Йорк.

Станом на червень 1776 року, все більша кількість колоністів говорили про необхідність проголошення незалежності від Великобританії. 4 липня, Континентальний конгрес проголосував за ухвалення Декларації про Незалежність, яка була підготовлена комітетом Франкліна і Джона Адамса, але в основному Декларація була творінням Томаса Джефферсона. У тому ж місяці, британський уряд вирішив остаточно придушити повстання колоністів, та спрямував великий флот, з  34.000 армією  на Нью-Йорк.

У серпні червоні мундири генерала Хоу розгромили Континентальну армію на Лонг-Айленді, а у вересні, Вашингтон був змушений евакуювати свої війська з Нью-Йорка. У ніч на Різдво, переправившись через річку Делавер, генерал Вашингтон сміг відбити раптовий напад на Трентон (Нью-Джерсі),  а також здобув чергову перемогу в Прінстоні. Ці перемоги відродити віру повстанців у перемогу над Британією.

Саратога: Поворотний пункт Американської революції (1777-1778 роки)

У 1777 році, британська воєнна стратегія мала на меті, відрізати Нову Англію (де повстання користувався найбільшою підтримкою) від інших колоній, а би відрізати повстанців одне від одного. У липні, війська Бургойна завдали нищівної поразки американцям  та взяли форт Тікондерог, а той же час генерал Хоу вирішив  перемістити свої війська на південь від Нью-Йорка, щоб протистояти армії Вашингтона біля Чесапікської затоки.

Червоний кольором позначені британські війська, а синім – американські.

11 вересня британська армія завдала поразки американцям у битві при Брендівайні (штат Пенсильванія), і вже 25 вересня зайняла Філадельфію. На початку жовтня, війська Вашингтона завдали невдалого удару по Germantown, і після цього пішли на зимівлю у Веллі-Фордж (Valley Forge).

Британський генерал Хоу залишив амрію Бергойна підтримки у битві при Саратозі (ш. Нью-Йорк), і як наслідок, 19 вересня у битві біля ферми Фрімен (перша битва при Саратозі) американські війська під командуванням Гораціо Гейтса завдали поразки війська Бергойна. Хоу продовжував бездіяти (за що потім був відсторонений від команудвання британською армією), 7 жовтня відбулася Друга Битва при Саратозі, де британці знову зазнали поразки. 17 жовтня, знаходячись у безнадійному положені, Бергойн був змушений здатися американцям.

Перемога при Саратозі кардинально змінила хід Війни за незалежність (1775-1783 рр.). Тепер стратегічна ініціатива перебувала на боці американців, у цьому ж році Франція відкрито виступила на боці Континентальної армії, також Іспанія та Нідерланди почали надавати дипломатичну та торговельну підтримку  американцям, а також відволікати британські війська на інших театрах бойових дій. Пісял цього Американська революція втратила стутус локальної війни, та переросла у міжнародний конфлікт.

Пат на півночі, бойові дії на півдні (1778-81 роки) 

Під час довгої та важкої зими у Веллі-Фордж, міць війська Вашингтона  була значно підсилена, внаслідок підготовки яку проводили, два європейські офіцери:  прусський барон Фрідріх фон Штойбен та французький аристократ маркіз де Лафайет.

Після заміни головнокомандуйочого британської армії з Хоу на Клінтона, генерал Клінтон спробував прорватися з заблокованої Філадельфії. 28 червня 1778 року під час спроби прорватися до Нью-Йорку, армія Вашингтона напала на британців біля Монмута  (ш. Нью-Джерсі). Битва фактично закінчилася в нічию, і американці змогли повернути частину своїх землель, і війська Клінтон змогли відійти в Нью-Йорк.

8 липня французький флот під командуванням графа д’Естена прибув до узбережжя Атлантичного океану, і став готуватися до бою з англійцями. У кінці липня, спільний американо-французький напад на британську армію  в Ньюпорті (ш. Род-Айленд) закінчився невдало.   Після цього  війна на Півночі зайшла у тупик.

З 1779 до 1781 року американці зазнали декілька невдач на Південному театрі бойових дій, а також була сильно ослабеної зрадою генерала Бенедикта Арнольда (колишній герой перейшов на сторону британців), а також першими бунтами в Континентальній армії. На півдні, на початку 1779 року британці окупували Джорджію,   і в травні 1780 року захопили м. Чарльстон (ш. Південна Кароліна).

Британські війська під командуванням лорда Чарльза Корнуолліса, в середині липня, завдали поразки армії Гейтса при Камдені (Південна Кароліна). У грудні того ж року,   Гейтс був замінений Натанаїлом Гріном, який став новим командувачем американських військ на Півдні. Заміна головнокомандуючого пішла на користь, і вже, 17 січня 1781 року американські війська під командуванням генерала Даніеля Моргана  розбили британську армію  у битві при Коупенс (Cowpens, ш. Піденна Кароліна).

Завершення війни (1781-83)

До осені 1781 року,  американські війська піл командуванням генерала Гріна зуміли відбити рейд армії Корнуолліса на Північну Кароліну, та примусили його відступити  до  Йорктауна (штат Вірджинія), в місцевість, де річка Йорк впадає в Затоку Чесапік. За підтримується французької армії під командуванням генерала Жана Батіста де Рошамбо, генерал Вашингтон почав облогу Йорктауна, при Ззагальній кількості сухопутних військ Континентальної армії у 14000 солдатів, а також  з допомоги французького флоту  (36 військових кораблів), який заблокував Йорктаун з моря.

Британська армія знаходилася в безвіхідному становищі. І тому 19 жовтня Корнуолліс був вимушений капітулювати. Прикинувшись хворим (не бажаючи особисто принижуватися перед Д. Вашингтоном), Корнуолліс відправив свого заступника Чарльза О’Хару для визначення умов капітуляції.

Після капітуляції Корнуолліса в Йорктауні, британці ще сподівалися продовжувати бойові дії в Америці. Британські війська продовжували перебувати в містах Чарльстон та Нью-Йорк. В наступні два роки, жодна з сторін не вдавалася до активних дій на території самої Америки, проте другорядні битви продовжувалися на морському театрі бойових дій. На прикінці 1782 року британська армія залишила міста Чарльстон та Саванну, це означало завершення війни.

Британські та американські дипломати, за посередництва французького короля  Людовіка XVI зустрілися в Парижі, для підписання мирного договору. 3 вересня 1783 Великобританія офіційно визнала незалежність Сполучених Штатів та ратифікувала Паризький договір. У той же час, Великобританія підписала окремі мирні договори з Францією та Іспанією (яка вступила в конфлікт у 1779 році).

За умовами Версальського мирного договору Великобританія офіційно визнавала незалежність 13 американських колоній, та офіційно відмовлялась від територіальних  претензій до них, а також був встановлений кордон між США та Британськими Колоніями в Північній Америці (сучасна Канада).

Джерело: history.com

Залишити відповідь